ІСТОРИЧНА   довідка

Федір (Алі) Артурович Ізенбек народився 3 вересня 1890 року у Самарканді. Батько його – Артур (Атаджан) Єгорович, капітан першого рангу російського військово-морського флоту – належним чином виховав сина, який провів юність у військово-морському суспільному середовищі Санкт-Петербурга. Кадет морської школи Санкт-Петербурга, Ізенбек відчуває, що його призначення не в тому, щоб стати морським офіцером, він націлює себе на мистецтво, оволодіння майстерністю якого стає сенсом його життя, і він бере уроки в Академії мистецтв Санкт-Петербург.

У  18 років він в Парижі, вчиться в Школі мистецтв. Звідти переходить в майстерню пуанталіста Анрі Мартена, з яким у подальшому буде разом декорувати багато будівель. За роки навчання Алі відвідав більшість музеїв Європи.

У 1911 році на запрошення уряду Росії відправляється в наукову археологічну експедицію для дослідження невідомої частини Туркестану, Бухари, Хіви та північної частини Персії як художник-зарисовщик. Із експедиції він привозить серію художніх зарисовок-документів високої етнографічної цінності, яка пізніше була придбана музеями Санкт-Петербурга. В цей же час навчається в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.

   У 1914 році його мобілізують на фронт, а далі – вир революції, але, тим часом, до 1917 року він уже був офіційним кореспондентом Імператорської Академії наук, у якій зберігались сотні його малюнків.

Жовтень 1917 році він зустрів у Бухарі, де вступив до лав Добровольчої Армії генерала Врангеля. У 1919 році він командував Марковським артдивізіоном генерала Денікіна у чині полковника.

У грудні 1919 року, при відступі через село Великий Бурлук на Харківщині, у варварські розгромленій бібліотеці садиби Донець-Захаржевських-Задонських полковник Ізенбек знайшов шкіряні мішки і, заглянувши до них, побачив дерев’яні дощечки з невідомою йому писемністю. Частина дощечок була роздавлена. Маючи досвід роботи в археологічних експедиціях, Алі відразу оцінив їхню наукову цінність. Наказав денщику зібрати все, що вціліло и носити цю знахідку при собі під особисту його – денщика – відповідальність.

Історія садиби простежується з ХVI століття. Тут колись гостював великий українский філософ Сковорода (1722–1794). Яків Донець-Захаржевський, власник садиби, належав до старого козацького роду, історія якого тісно пов’язана зі Слобожанщиною. Його онука Єлизавета була дружиною Война Дмитровича Задонського, а її посагом став великобурлуцький маєток, що мав прекрасну бібліотеку з рідкісними книгами й рукописами, стародавніми манускриптами.

Останні великобурлуцькі Задонські, які були ріднею відомому українському козацькому роду Донець-Захаржевських,  були безжалісно зарубані шаблями під час громадянської війни у 1919 році, садиба пограбована, бібліотека з рідкісними примірниками книг і манускриптів знищена.

Завдячуючи полковнику Ізенбеку, були врятовані дощечки, що надалі отримали назву «Дощечки Ізенбека».

Почалось тяжке емігрантське життя. Туреччина, Болгарія, Сербія, Франція і – з 1924 року – Бельгія. Лише в Бельгії Алі Ізенбек отримав змогу займатися виключно мистецтвом.  . В Бельгії, приятелюючи з Юрієм Миролюбовим, знаючи про захопленість останнього слов’янською старовиною, він, проте, не відразу довірив велику пам’ятку другові. Пересторожуючись, попросив працювати Миролюбова в своєму домі і не виносити дощечки на вулицю, навіть відхилив пропозицію Брюссельського університету дешифрувати пам’ятку, не довіряючи нікому раритет своєї далекої Батьківщини.

Завдяки знайомству в м. Брюсселі з художником Алі Ізенбеком, Ю. Миролюбов одержує можливість працювати з літописними стародавніми дощечками «Велесовоi книги». Ця титанічна праця тривала з 1927 до 1936 року. Юрію Петровичу вдалося розшифрувати зіпсовані часом викарбувані тексти дощечок, переписати  їх та перекласти сучасною мовою.

 

АНКЕТА особисто заповнена ФЕОДОРОМ АРТУРОВИЧЕМ ІЗЕНБЕКОМ