Про те як українці, споконвічні носії світла Сонця,

знайшли своє ж світло на стороні

 «На початку часів, коли був створений світ і народилися Боги

У кожного з них був свій обв’язок щодо збереження Землі»

                                               Шумерський міф про створення

 

Перші релігійні уявлення землеробського етносу території сучасної України сягають кінця останнього льодовикового періоду. За дослідженнями директора «National Geographic» Спенсера Веллса це місце на Землі послугувало «Українським притулком»,  древні люди змогли тут вижити під час останнього льодовикового максимуму. Звідси кочові індоєвропейці здійснили широку експансію [Спенсер Уэллс. Генетическая одиссея человека. — Альпина нон-фикшн. 2013. — С.105—107.]. Рельєф місцевості, ґрунти, клімат цієї землі, всі елементи природооточення здійснили вплив на розвиток вихідців цього «притулку», сформувавши господарську і духовну основу майбутнього генофонду. 

Найродючіша в світі земля давала змогу здобувати не тільки хліб насущній, ще й хліб духовний. Природно, що феномен землеробської культури слугував еволюційним стрибком, вирішивши одвічну проблему людини – забезпечення харчуванням. Замість того, щоб шукати харчування, людина її почала виробляти самостійно, тим самим подолавши одвічний страх перед голодом. Спосіб існування етносу в Природі – це нерозривний внутрішньодуховний зв’язок довкілля з людиною.

Землероби обожнювали Землю не як економічну основи, а як Матір, яка дала змогу зробити еволюційний стрибок для розвитку своїх людей. Ці інтимні відносини подібно відносин немовля зі своєї матір’ю, яка безкорисно дає все необхідне для зростання народженого організму. До Землі український народ, як народ нащадків перших землеробів, почуває глибоку повагу, яка подекуди межує з обожненням. Землю називають святою, Матір’ю, за переказами з неї створено першу людину. «Земля – наша Мати – всіх годує» – каже давне українське прислів’я. Виникнення природного росту, а в цьому ланцюгу і людського, забезпечувалося не тільки Землею, а й Небом – тобто природними явищами, які направлені на Землю. В релігійному житті орачів, Небо було віднесено до культу Батька, який взаємодіє з Землею Матір’ю створюючи впорядкованість і достаток. Це епоха системних знань і логіко-інтуїтивного мислення людини, в яких Природа вдихнула життя та свідомість.   

В цей час (приблизно VI — початком V тис. до н. е.)  в святилищі-обсерваторії “Кам’яна Могила” (неподалік Мелітополя), у великому кам’яному пагорбі на кам’яній плиті з пісковику було висічено напис: «Творець Бог Ен-ліля, який розділив Всесвіт (Киан) на Землю (Ки) та небо (Ан)» [А. Г. Кифишин. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ–ІІІ тысячелетий до н. э. – К., 2001]. Напис було виявлено в 1990 році. Кам’яна гора-обсерваторія тисячоліттями слугувала пращурам місцем проведення релігійних культів, передачі сакральних знань, кам’яні брили та стіни пам’ятки послужили першими духовними книгами землеробського етносу. Досі в народі зберігся культ гори, як місця отримання духовних знань.

         Увагу дослідників привернуло ім’я Бога Творця «Кам’яної Могили» Ен-ліля, що зпівставляється з біблійним «Старозавітним» Богом Творцем Еллоя-Еллохімом –  це один з епітетів іудейського Бога Творця (Саваоф, Яхве, Адонай, інші), від якого Мойсей на горі Синай отримав кам’яну брилу (скрижаль) з законами, які увійшли до Тори чи П’ятикнижжя Мойсеєвого. Більш того «Творець Еллоя-Еллохім»  вживається як множина (Ель-Бог, Еллохім-Боги), що взагалі не природно юдейському монотеїзму, але природно землеробському етносу. У Вікіпедії знаходимо: «Еллохім у множині вживається для предрозуміння християнсього Богоодкровенного вчення про троїчність Лиць при умові єдиної Божественної сущності» [https://ru.wikipedia.org/wiki/Элохим]. Схожість сюжетів юдейського міфу з фактологічними даними написів «кам’яних скрижалів» України, враховуючи, що останні давніші на півтори-дві тисячі років за месопотамські глиняні дощечки, не кажучи про Біблію, спонукають заглибитись у пошук правди і визначитись чи могли Божі знання з території сучасної України потрапити на територію Межиріччя, а згодом і до Біблії.

         Чисельні наукові дискусії виникають з приводу цього питання. Так сучасний російський шумеролог А. Г. Кифішин стверджує, що давні письмена «Кам’яної Могили» знаходять паралелі з написами на глиняних табличках міста-держави Ур в Месопотамії (нині — Ірак) та шумерського міста Шуруппак на р. Євфрат. На цьому стоїть і український академік Юрій Шилов – «Світова наука знала, що на основі цього Енліля утворено було біблійного Еллохіма, але це вже початок І тисячоліття до нашої ери, коли Біблія почала писатись. Думали, що Енліль виник в Шумері, далі, значить, перейшов у Вавилон, Асирію, і там уже автори Біблії, започаткувавши її, використали образ близькосхідного Енліля для того, щоб створити на його основі Еллохіма. Але, тепер ми можемо стверджувати, що вперше Бог-Творець Енліль був оформлений в архіві «Кам’яної могили» починаючи із рубежа VIII-VII тисячолітть до нашої ери». Всі ці наукові дослідження стримуються і плюндруються інституціями, які можна делікатно охарактеризувати «Інституції в державі, на користь іншої держави».    

Плюндрувалась і наукова праця «Поема про сотворення світу» (1905 р.), яка зачіпає ці цивілізаційні питання, автором якої був один з найбільших умів усього культурного світу Іван Якович Франко. Він зробив першу в Україні спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма – Біблії. У Римі до рук Франка попали найсвіжіші праці німецьких вчених про великі відкриття в Вавілонії, Сирії, Палестини і Єгипті. Наукові матеріали справили на нього велике враження, після чого він взявся за роботу яку сам називав «Великою Правдою». В роботі було акцентовано увагу на Біблійних запозиченнях зі старовавилонської  поеми про створення світу «Інума Іліш». Книжка І. Франка розповідає про події віднесенні до завоювання хліборобів Шумеру семітськими племенами, після чого рабини почали переписувати основні богознавчі концепції згідно зі своїми уподобаннями, пристосовувавши до своїх юдейських інтересів шумерський епос та міфологію з клинописних табличок, створюючи таким чином своє «святе письмо» — «П’ятикнижжя Мойсея». Дослідження І. Франка доводять, що на основі бібліографії видатних історичних осіб Ур Намму, Гаммурабі, Саргона Першого було складено легендарну постать пророка Моїсея який нібито був автором П’ятикнижжя, отримавши знання від Елохіма на горі Синай, подарував їх нужденним.  Все це розкриває одну з найбільших містифікацій двох тисячоліть.

Перший наклад цієї «страшної книжечки» в 1905 р. було викуплено церковною владою і безповоротно знищено, щоб ні за яку ціну не пустити до рук думаючої інтелігенції. Це був замах на освіченість нації. 

Сучасні дослідження знаходять все більше давніх текстів, які при зіставленні зі старозавітними свідчать про пряме запозичення.

Незаперечним фактом залишається те, що ім’я Творця Енліля у великій кількості зустрічається в численних археологічних та історичних джерелах Шумерської цивілізації. В найдавніших віруваннях землеробного Шумеру головну роль грали Боги Ану – Бог Неба, Ки – Богиня Землі, та Єнліль —  один із трьох великих Богів. Все це цілком співставляється зі священними написами на скрижалі «Кам’яної Могили». І хоча нас вчать, що державність пішла з Шумеру, може й так, вони зробили непересічний внесок у становленні та розвитку світової політичної думки, яка поєднала політику й релігію, але вже стає зрозумілим, що необхідно віддавати належне пращурам землеробам, за Природну духовна основа, яку досі бережуть українські селяни. 

Чому жюдейські рабини запозичуючи землеробські духовні культи (Єгипту, Вавилону, Шумеру) відкинули такі важливі Природні основи як Батько-Небо, Матір-Земля, залишивши Найвищого, Єдиного Творця Неба і Землі і всього сущого, позбавивши його місця в Природі (назвавши надприродною сутністю), який заключив завіт з народом Ізраїлю. Етноси живуть за рахунок енергетичного обміну з природою. Хто знайомий з Природою Синайського півострову, місця на планеті, де склалося самовизначення єврейського етносу, неодмінно зрозуміє, що безплідна земля та небо яке ставало носієм смерті від надмірно пекучого Сонця (згадаймо похід Мойсея, де він сам помер), відсутність небесної вологи на протязі декількох років, створювали духовні основи де Природа згубна. Реальність буття національного Біблійного етносу, не могла визначати що Природа для них Божественна як для землеробів, натомість поняття Божественного необхідно було перелаштувати на Надприродне, тобто на єдиного Бога Елохіма=Саваофа=Яхве. Так, після хрещення Русі, разом з Біблією до українців завітав під поняттям єдиного Господа-Бога -Елохім=Саваоф=Яхве. При перекладі Біблії на церковнослов’янський, для нас пом’якшили одвічно-національного єдиного Бога євреїв терміном «Господь».   Але, в церквах не соромлячись й досі співають для пастви – «Свят, свят, свят Господь Бог Савоат». 

Українці, які є носіями світла Сонця, знайшли своє ж світло на стороні. Ен-ліля «Кам’яної могили», який розділився на Небо і Землю, з кінця льодовикового періоду до нас дійшов як Всевишній (тотожність Вишень – «Велесова Книга», Вішну – індоарійські Веди, ВсеБог – народне, тощо). Культ Землі зберігся в духовному житті українців як Богині Матері, Праматері, Берегині ( тотожність Матір Сва – «Велесова Книга», Орната – Біблійне), яка має необмежену здатність до народження, чим забезпечує своїх дітей зростанням і безпекою (береже-берегиня). Продовольча безпека держав досі залишається основою національної безпеки. Культ Сонця на Україні виник з культу Неба в кінці бронзової епохи. «Культ Сонця прийшов в Україну в кінці бронзової епохи, i завдяки сему культові українці, як осілий народ, сотворили обрядові пісні на сонячні свята з приспівкою «Даждь-Боже!»» [Українська державницька ідея. Антологія політичного традиціоналізму / Укладання і передмова О. Шокало, Я. Орос. — К.: МАУП, 2007. — 520 с.]. Очевидно, що з часів функціонування святилища-обсерваторії «Кам’яна могила» до епохи бронзи, Сонце почало розцінюватися як запліднююча сила направлена на Землю, в духовному плані вони склали Божественну Пару. З цього стає зрозумілим як з первинного культу Неба виник культ Сонця, і це пояснює чому Сонце Дажбог в міфології давнього українського народу є сином Найвищого Неба Сварога. Про ці системні Божі знання, де з Всевишнього (Ен-ліль) пішло Небо, Сонце, Земля стає відомим і підкріплюється «Велесовою Книгою»: «Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би порахувати Богів, поділити в небі, то вигнаний буде з роду,  бо не мали Богів, лише Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Бог є один і множествен».

Землеробську культуру й історію України неминуче доведеться вивчати й осмислювати всьому людству – якщо воно зможе схаменутися та спробує відвернути світову кризу. Ставлення до Землі як до Богині з якої пішов Рід людський,  зачарування природою, тісний генетичний зв’язок з живим довкіллям не відповідає світоглядним орієнтирам Біблійної концепції Єдиного Надприродного Бога. Духовність має визначатися категорією Природи і можливостями, які вона надає своїм дітям, якщо на іншому кінці світу бідна Природа вимагала створення Надприродної духовності, варто схаменутися й порівняти пустелю з чорноземом. Не дочекаються вони того дня коли землероби України погинуть на своїх одвічно-родючих ґрунтах, а духовність землеробів вивітриться з людських голів, бо разом з Природною Релігією зникне і сама Природа.   

                                                                                              Павло Фролов