Юрій Петрович Миролюбов — письменник-емігрант з України, що переклав «Дощечки Ізенбека» і опублікував Велесову Книгу.

 

090_izenbek_bБіографія
 

Треба зрозуміти і повірити в те, що Русь — це ми,

а давня Русь — теж ми, і якщо Бог допоможе,

то і майбутня Русь теж будемо ми!

Не знати свого минулого може тільки об’єкт,

а не суб’єкт цивілізації і культури

Ю.П. Миролюбов

 

Миролюбов Юрій Петрович народився 30 липня 1892 року в м. Бахмут Катеринославської губернії у родині священика Петра Івановича Миролюбова. У роки революції в катівнях ЧК в Києві був вбитий його батько. Мати Юрія Петровича, Анастасія Іванівна Лядська, походженням з відомого запорізького козацького роду Лядських. Її предок — відомий українській герой Тарас Трясило (Тарас Федорович), кошовий отаман Війська Запорозького.[1] Анастасія Іванівна Лядська померла на Україні в 1933 році під час Голодомору. Всього дітей у сім’ї було четверо: три брати і сестра. Середній брат, штабс-капітан, вбитий у громадянську війну. Старший брат із сестрою залишилися після революції на батьківщині.

Юрій Миролюбов
у віці 30 років

Дитинство і юність Юрія пройшли в Україні та на Кубані. Виховувався нянею «бабою Варварою» (няня ще його діда та батька), а після її смерті «старухою Захарихою». Також в своїх спогадах дитинства Ю. Миролюбов з вдячністю згадував діда Кануника, конюха Михайла, кобзаря Олекса Ф. П., які прищепили йому любов до народного фольклору та історії. Прищепив любов до історії також і бахмутський краєзнавець, магістр історії, інспектор духовного училища Т. П. Попов. Про своє виховання Юрій Миролюбов писав:

« Авторові цієї книжки безумовно поталанило знати ще старі часи на селі, а крім того, йому поталанило народитися в сім’ї, де цікавилися старовиною. Мати наша була любителькою фольклору. Прабаба Варвара, ще батькова нянька, була селянкою, і вона багато розповіла авторові про «дідівські часи». Ріс я в селі, бавився з дітьми, дослухався до слів старих людей. Пізніше мені ще більше поталанить з переїздом до нас на проживання баби Захарихи — південної оповідачки. »

Навчався у духовному училищі, куди був відправлений за бажанням батька, перейшов до гімназії, по закінченню якої вступив до Варшавського університету. Перед початком першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Паралельно в Києві навчається на хімічному відділенні Київського політехнічного університету. Після оголошення війни пішов на фронт добровольцем у званні прапорщика. Під час громадянської війни служив у збройних силах Центральної Ради в Києві потім на Дону, у військах генерала Денікіна,

У 1920 році Миролюбов був евакуйований в Єгипет, де йому вдалося влаштуватися в експедицію, яка прямувала в Центральну Африку. По дорозі він захворює і потрапляє в шпиталь у Південній Африці. Звідси, після одужання, він виїхав до Індії, де пробув дуже недовго і змушений був шукати притулку в Туреччині. За сприяння російського консула в Стамбулі, Миролюбов наприкінці 1921 року домігся дозволу на переїзд до Праги і навчання в Празькому університеті, де, як і всі російські студенти-емігранти в Чехословаччині, отримав державну стипендію.

У 1924 році Миролюбов змушений був залишити Прагу по політичній причині, отримавши право на проживання в Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Левенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. В королівстві Ю. П. Миролюбов дізнається, що його мати померла під час голодомору в Україні 1933 р. , після чого здоров’я історика різко погіршилося, що приводить його в одну з Брюсельських клінік. Там він зустрічає медсестру — Йоганну Францевну Вайдерс (Жанне Миролюбова), родом з обіднівших дворян. У 1936 році одружується з фрау Жанне Миролюбовою (1909 р. н.), німкенею.

Юрій і Жанне Миролюбови

В Брюсселі Миролюбов познайомився з художником Алі Ізенбеком, який був у роки громадянської війни командиром артилерійського девізіону в Білій Армії. Якось в розмові з Ізенбеком Юрій Петрович, розповідаючи про своє захоплення стародавньою історією слов’янства, поскаржився на відсутність оригінальних джерел, що перешкоджає йому зазирнути досить глибоко в минуле руського народу. Ізенбек сказав, що в 1919 році, в розгромленні панській садибі під Харьковом, він знайшов купу невеликих  дощечок з видряпаними на них письменами незрозумілою,  як йому здається, слов’янською мовою. Будучи учасником багатьох археологічних експедицій в Середній Азії, він відчув, що дощечки можуть мати історичну цінність. Тому він дощечки зібрав, і йому вдалося не тільки вивезти їх з України при евакуації Криму, але і зберегти. Ізенбек привів Юрія Петровича до себе додому і показав йому два шкіряних мішки, в яких зберігалися дощечки, частина яких була поламана. Миролюбов пише: Я взяв дощечки і був вражений! Вони були безсумнівно слов’янською мовою, але якоюсь архаїчною, що навіть слів не можна було розібрати. Відразу було видно, що це багато столітня давність.

Изенбек дозволив Миролюбову зайнятися вивченням і листуванням написаного на дощечках з умовою, що Юрій Петрович буде займатися цим у його квартирі. Після тяжкої праці, що тривали з 1927 по 1936 рік, Миролюбову вдалося розібратися в дощечках, місцями зіпсованих часом, частково поламаних з відсутніми частинами, переписати написаний на них текст, розшифрувати і перевести його на сучасну мову

У 1941 році, під час окупації Бельгії німцями, раптово помер Ізенбек. Оскільки він не мав сім’ї і родичів, догляд  за квартирою померлого поліція доручила одному господареві, в якому він жив. Лише через кілька тижнів після смерті Ізенбека було встановлено, що все своє майно, яке складалося головним чином з картин, він заповідав Миролюбову. Прибувши на квартиру Ізенбека, Миролюбов з жахом виявив, що дощечки зникли.

У 1954 році разом з дружиною Юрій Миролюбов емігрує в США (Сан-Франциско). У Сан-Франциско деякий час він редагує часопис «Жар-птиця».

Через 15 років після смерті Ізенбека, була почата публікація дощечок в журналі Жар-птиця. Сергій Лісовий назвав текст дощечок Влесовой книгою, на ім’я Влеса (Велеса) — язичницького божества. Хоча у Влесовой книзі міститься чимало літописних повідомлень, але тим не менше за своєю тематикою і структурою вона не є літописом. Текст дощечок розповідає про генезис стародавніх слов’ян, про їхню історію та міфології, про їх довгих поневіряннях і війнах, там міститься багато відомостей географічного, побутового і соціального характеру. За словами Миролюбова, замість очікуваних їм — точної хронології, опису точних подій, імен, які збігаються із суміжною епохою інших народів, династій князів … там виявилося опис подій, про які ми нічого не знали, звернення до патріотизму русів.
Захворівши в 1956 році важкою формою артриту, Миролюбов стає не працездатним, проте продовжував свою публіцистичну і письменницьку діяльність, яку почав, живучи ще в Бельгії.
У 1970 році Миролюбови приймають рішення переселитися до Німеччини, на батьківщину дружини. Дорогою до Європи Юрій Петрович захворів запаленням легенів і 6 листопада 1970 року він помер на пароплаві.

 

На могилі Юрія Петровіча. Фрау Миролюбова, В. Перегінець

Самовідданими зусиллями, обмежуючи себе у всьому, вдова Юрія Петровича, у якій збереглося більше 5000 сторінок літературної спадщини Миролюбова, починаючи з 1974 року, видає одну за одною написані ним книги. До першої виданої нею книзі – «Бабушкін сундук» — вона надала зворушливий лист покійному чоловіку. Вона пише в ньому: Те, в чому доля тобі відмовила в житті, здається, тепер здійснюється. Ця книга є невеликим збірником твоїх оповідань. У той момент, коли ти назавжди залишав мене, я обіцяла тобі зробити все, що в моїх силах, для опублікування твоїх творів … —

Обіцянки своєї — маленька «Галичка» — неухильно виконувала, долаючи наполегливо і хоробро всі труднощі. За першою виданою книгою Ю.П. Миролюбова вийшли ще кілька його творів.

І нарешті, як результат воістину колосальних зусиль пані Миролюбовой, в світ виходить найбільше і найулюбленіше літературне дітище Юрія Петровича — «Сказ о Святославе Хоробре, князе Кіевском».

 

У 1999 році цією спадщиною зацікавився Володимир  Перегінець,. Працюючі  в Німеччині и, розшукуючи сліди «Велесової Книги», познайомився з удовою Юрія Миролюбова фрау Жанне Миролюбов . Зав’язалася дружба між дев’яностолітньою удовою історичного діяча  і  Перегінцем Володимиром Макаровичем. Фрау Миролюбова дозволила ознайомитись з фондами Юрія Петровича, і, з часом,  запропонувала  йому  весь архів.

У 2002 році всі рукописи Ю. Миролюбова і роботи Ф. Ізенбека були  перевезені в Україну, і в січні 2003 р. відбулася презентація рукописів письменника в Будинку Вчених Національної Академії Наук (Київ), в тому числі і машинописи «Дощечек Ізенбека». Демонструрвалися декілька живописних и графічних робіт Алі Ізенбека. Головною гостею на презентації була Жанне Миролюбова.

                      Презентація рукописів Ю. Миролюбова та робіт А. Ізенбека в Будинку Вчених Академії Наук

Хочеться сказати ще про Крижанівського Віктора Володимировича – художника, професора  Академії мистецтв і незмінного помічника і консультанта В. Перегінця, який приклав немало зусиль і енергії у справі повернення цих робіт  на Батьківщину, в те, аби вони побачили світ, і світ їх побачив.

Офіційні інформагентства, перебуваючи в полоні вердикту ще совєтської „експертизи” Велесової Книги О.Творогова, донедавна заперечували не тільки автентичність цієї знахідки, а навіть реальність існування першовідкривача дощечок А.Ф. Ізенбека.  В.Перегінець своєю воістину подвижницькою діяльністю довів не тільки факт історичності особи А. Ізенбека, а й відкрив для багатьох шанувальників мистецтва його багату живописну і графічну спадщину, презентація якої відбулася в Українському Домі (Київ) в 2006 році.

Фрау Жанне Миролюбова (дівоче прізвище Вайдес) померла в 2005 р 13 листопада в м. Аахені, Німеччина у віці, без малого, 99 років.