Ідеологічні уявлення людей Природи в світлі наукового прогресу  

 

Біолог та біохімік, академік О.І. Опарін у 1920-х роках висловив гіпотезу «Про виникнення життя». В ній було висунуто припущення, що на ранніх етапах існування Землі її атмосфера складалася з метану, аміаку, водню та йодних парів і що життя виникло в результаті хімічних реакцій між атмосферою і хімічними речовинами, які знаходяться в Землі, під впливом ультрафіолетового випромінювання, котре йде від Сонця й інших природних джерел енергії типу блискавка [Опарин А.І. Происхождение жизни//Бернал Дж. Возникновение жизни. М., 1969.С. 250-287].

У 1952 р. американський студент Стенлі Міллер, якому тоді виповнилося двадцять два роки, провів знаменитий експеримент з перевірки припущень Опаріна. Він виробляв електричні розряди в хімічному середовищі, котре приблизно відтворювало атмосферу Землі на ранніх етапах її існування. Через два дні Міллер зафіксував наявність 2 % амінокислот. Продовження експерименту привело до утворення 19 із 20 амінокислот, необхідних для життя [Thaxton Ch. B., Bradley W.L. and Olsen R.L. The mystery of life’s Orgin. Dallas: Lewis and Stanley, 1992. P. 38]. З розвитком амінокислотного аналізу в 1966 р., були виявлені амінокислоти в складі клітинних стінок деяких бактерій, а згодом і в тканинах вищих організмів. Амінокислотна послідовність формує первинну структуру всіх білків, отже основу життя з генами, і набір цих амінокислот для живих організмів є універсальною. Стає зрозумілим, що клітини бактерії за своїм складом не є простішими ніж людські. Це положення опирається на висновки лауреата Нобелівської премії Жак Моно: «Найпростіша відома нам жива система, клітина бактерії… своєю загальною хімічною будовою нічим не відрізняється від інших живих істот. Вона використовує той же генетичний код і той же механізм трансляції, що їх використовують клітини людського організму [Monod J. Chance and Necessity. L: Collins, 1972. P. 134]. Генетик Майкл Дентон, щодо вищенаведеного зазначає так: «Молекулярна біологія показала, що організація клітинної системи є, за своєю суттю, загальною для всіх живих систем на Землі, починаючи від бактерій і закінчуючи ссавцями. Для всіх організмів ролі ДНК, матричної РНК і білка одинакові. Значення генетичного коду, насправді, однакове для всіх клітин. Розмір, структура і будова механізму синтезу білків також практично однакові у всіх клітинах. Отже, з точки зору своєї принципової біохімічної будови жодну живу систему не можна вважати базовою або такою, що передує будь-якій іншій системі [Denton M. Evolution: A Theory in Crisis… P. 250].

Подальші роздуми приводять до висновку, що будова найменшої складової частини живої матері відповідають загальним законам, ці закони побудови загальні для жителів Землі, бо світ єдиний і всяка його частина повторює в собі загальні принципи. Отже, будь-яка частина Природи не має переваги над будь-ким чи будь-чим, все створене за одними БОГОзаконами й спорідненість різноманітності життя очевидна. Але якщо ми відходимо від науки та Природної духовності то чуємо – СХАМЕНІТЬСЯ! Тільки людина серед тисячі інших Земних істот має унікальний статус та функції, вона ж створена за образом і подобою Божою, вона представник і намісник Бога на планеті, по суті її Цар. Чи не Господь нам з небес заповів: ««… і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» [Бут.1:26]. Отже, якщо Бог поклав на людину статус своєї копії та Земного намісника, то убивство людини — це образа, яка завдається самому Богові: «Хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо на подобу Божу створено людину» [Бут.9:6]. Немає жодних сумнівів, що за аврамічною релігійною концепцією людині надано «Ліцензію на загарбання». З цієї точки зору, люди роблять великі успіхи (особливо останні 100 років) в підкоренні планети,  зростання людської популяції шляхом нищення інших видів, Земля заповнюється Божими копіями і результатами їх діяльності. Але ж здається у нас на це є релігійне обґрунтування? Таким чином, постає вирішальне запитання: Чому людина повинна розглядати себе у відриві від Природної реальності та цінувати себе більше за весь живий світ?

Австралійський філософ Пітер Сінгер, так зазначає: «Сучасний світогляд не дозволяє відповідати на ці питання в дусі традиції, що людська істота — це особливе створіння, нескінченно більш цінне з огляду на свою людську природу, ніж усі інші істоти. У світлі нашого нового розуміння місця людини у Всесвіті ми повинні відмовитися від такої традиційної відповіді й переглянути межі нашої моралі. Внаслідок такої ревізії виникне етика, заснована на ідеї, за якою насправді має значення тільки те, чи дійсно ця істота — людина» [Singer P. Rethinking Life and Death. Oxford: Oxford University Press, 1994. P. 183.].

Отримані сучасні наукові та духовні знання треба не стільки усвідомити, скільки до них потрібно морально звикнути і почати жити з урахуванням потреби часу. Чи буде вважатися, що людина має Божественну владу над Природою, коли вона ніщо інше, як її породження, частка, її форма,  і саме вона надала людині більшу розвинутість, ніж блукаючому звіру Суматри.

Вже в 30-х роках минулого століття біологи, генетики, математики й фізики почали помічати неможливість подальшого розвитку природознавчих наук без «повернення» до інтуїтивно-міфологічного світосприйняття далеких пращурів, які вважали єдиним посланням Бога – Природу. Перед науковцями, які починали вивчати Природу відкривався задум Всевишнього. «Природа є в деякому розумінні Євангеліє, що благовістив голосно творчу силу, премудрість і всяку велич Бога. І не тільки небеса, а й надра землі проповідують славу Божу» — зазначав вчений-натураліст світового значення  Михайло Ломоносов.

Порівняльні релігієзнавчі данні, дозволяють нам стверджувати, що колись в індоєвропейців існувала віра в походження самих себе від Природних сил. Так написи Кам’яної Могили, мовчазні залишки знахідок Трипільської культури, дані «Дощечок Ізенбека», арійські «Веди» промовляють до нащадків в забутті – Ви породжені Вашими Батьком і Матір’ю, Вашими Небом і Землею. Релігійні знання праіндоєвропейської спільноти, безумовно частково потрапили в юдейську Тору-Старий Завіт, і закріпили одне з головних незнищуваних положень Природного походження людини – «Людина створена з праху земного» [Буття 2:7].  Але тільки з найдавнішої рідної традиції набуває повного і глибинного осмислення народження людини з Землі, й апофеоз її як Матері людської, яка уклала священний шлюб для породження всього з Батьком Небо.

Богиня Демерта, Гея, Теллус, Ардвисура, Жеміна, Церера, Жива, Мать Сира Земля, Матере Сва, Шакті, Пачамама, Нува, Газар Ээж, Оранта – світові зерна одного найдавнішого образу та релігійного поняття «Мати Земля». Уран, Варуна, Дьяус, Диевас, Зевс, Тиваз, Сварог,  Юпітер, Тэнгэр Эцэг, Сиу – такі ж світові образи «Небесного Батька», розкинуті по континентах, засновані на одному підґрунті. «Мати Земля», подібно жінці, народжувала, Небо чоловічий елемент, запліднююча сила, лишень в Єгипетській міфології  Небо – це Богиня Нат, а Земля Бог Геба. Мертві Єгипетські землі не народжують, тому люди не могли отримати мораль та духовний образ Матері з землі. Але звідки взятися такій універсальності найдавніших релігійних образів Батька Неба й Матері Землі, які різняться в світі за формою, але мають одну підоснову? Невже в глибокому минулому існувала наймудріша форма релігії, яка охопила світ. Розгадка приховується в кожному з нас! Цілком очевидно, що перш ніж стати землеробом Месопотамії, будівником Мачу-Пікчу чи Єгипетським жерцем, людина природно має народитися – і це, як образ матері, займає і в душі людини, і в культурі народу особливе місце. Саме народження, а не щось інше, дійсно-таки родичає індоєвропейські й світові культури.  Коли б і де не жила людина, ким би вона не була – нанайцем чи бушменом, інженером чи комуністом, пророком чи атеїстом –  вони завжди однаково зачинаються й народжуються від Батька з Матір’ю. Підсвідомість людини зберігає «спогади» розвитку в матері, грандіозне відчуття народження.  Злиття чоловічої з жіночою клітиною, шлях до нового життя, — ось це основа генетичних засад і вершина Природо-Божого відчуття. Земля, яка народжує все живе, і її можливості, які залежать від запліднюючого дощами, атмосферними умовами та енергії –  Неба, ті ж Мати й Батько, керуються тими ж законами божественного Всесвіту, що і людина. Людина Природи відчувала себе повною подобою Небесної краси, Земної плодовитості, і елементом цілого та значного, що стоїть за цим. За цим – Єдиним, можемо спостерігати лише вивчаючи речі іншого нижчого Природного порядку, тобто спостерігаючи результати впливу сили Єдиного в його творіннях. Як люди Природи наносячи на ритуальні вироби спіралеподібні знаки, повторили орнамент ДНК, рух електронів, рух планет навколо Сонця ще й форму Галактики. Єдине пізнавалося не багатознавством а поєднанням душі з Всесвітом.

Подібність давніх вірувань в різних куточках світу є доказом істинності пізнання Бога з Природи, пізнання, яке відбулося в етнічній відокремленості, бо ж Бог не направив факс з догмами кожному з них. Разом з цим стає самоочевидно, що ми втратили таємницю Бога, розбивши на сотні релігійних вірувань колись таку мудру ВсеВіру.

Сучасна наука дає нам нове і більш всебічне врахування нашого власного народження від Землі та Неба. Ця історія про народження людини ніколи не була так добре відома як зараз. Після відкриття геологічних стадій трансформації Землі й відкриття послідовності життя в стародавньому золовідвалі Жоржод-Луї Леклерком, Джеймсом Геттоном і  Чарльзом Лаєлля, відбулися відкриття виникнення всіх форм життя від первісних форм життя. За ідею єдності рослинного і тваринного світу,  та походження людини з нього, церква зробила попередження, привселюдно спаливши книгу «Природна історія тварин», посадовцем катом [https://ru.wikipedia.org/wiki/Бюффон, Жорж-Луи Леклерк де]. Чарльз Дарвін у своєму  «Походження видів шляхом природного добору» побачив людину, що з’являється з фізичної Природи, а П’єр Тейяр де Шарден вже визначив людину, яка походить від всіх елементів Духа Землі. Тіло людини є священним як і будь-яка інша частина Природи. Тіло як і Земля мають єдині біологічні ритми, магнітне поле Землі коливається з частотою 60-80 коливань на хвилину, з цією ж частотою б’ється і людське серце. Людський організм містить ті ж пропорції води як поверхня планети Землі, рівень солі в крові людини такий же, як в океані. Жінка носить в собі найголовніший місячний календар Землі, 12 разів на рік вона готова зачати нове життя, а число дев’ять відповідає кількості місяців вагітності та вегетації озимої пшениці. Чи наш організм не повторює склад хімічних елементів, які заключені в Землі, та й чи хтось зможе знайти в собі щось поза Природою?  Таким чином, вся багатогранність сучасних наукових досліджень, як ніколи виводять з заплямованості примітивізму найдавнішу і наймудрішу Релігію Природи. Якщо гора не груда каміння, а Божество, якщо річки не смітники, а вени Землі, якщо ліси не будматеріал, а Храми Природи, а інші види являються біологічними родичами, які як і ми народжені від Батька Неба з Матір’ю Землею – це духовний поворот до Золотого Віку.

Ми сини й дочки Природи-Космосу. Ми рідні цій планеті, йдемо з нею в одному еволюційному процесі, безперервно створюючись знову і знову. Вона обрала HomoSapiens. Наші долі закладені в біосфері, в біології і геології, зоології та ботаніці – це Природні закони зростання, життя і смерті, переродження й вічності. І хоча ми віримо в безмежні можливості людини і її волі, неземних Надприродних Богів та їх караючу протекцію, закони Природи понад усе. Методом логічної діалектики це легко доводиться. Сприйняття надприродного Бога (чи Богів) можливе як причини існування людського виду, віру в надприродне надає людині свідомість.  «Релігія належить до природи людини», – таку думку висловив кардинал Жан-Луї Торан, Президент Папської Ради з питань міжрелігійного діалогу, під час своєї доповіді, виголошеної на початку серпня 2017 р. в містечку Пассо-дель-Тонале. Ми погоджуємось з вельмишановним кардиналом! Там де закінчується природа людини як виду, там і закінчиться релігія та уявлення людини про персону Бога, яку авраамічні віровчення заслала десь на небо. За планетарну історію людства не одноразово, як вид, перебувало на межі зникнення (включаючи й наші часи), припустиме (хоча вже й цілком реальне) зникненням людського виду несе за собою зникнення пов’язаних з нею властивостей психіки, мислення, світогляду, самосвідомості. Віра в Бога як у «Велику Людину» піде разом з Homo sapiens, але чи буде це означати, що припиниться світ. Інші планетарні види будуть успішно існувати в не залежності в що вірила та «людина розумна», бо залишаться Сонце з Небом, Земна твердь і Простір, які керуються законами Природи, а не уявою. Закони Природи незмінні на відміну від релігійних доктрин. Вони одвічні, вони були такими завжди і завжди такими залишаться.

Людина, дійсно, створена Богом за образом і його подобою, бо Бог відкриває себе в книзі Природи. Будівельні блоки, з яких складається живе, засвідчує: Ви не випадкові путівники цього світу, ваша біологічна і духовна приналежність назавжди зв’язна і залежить від Землі Матері з Батьком Небом, Першопричиною та всім, що ними породжено. Космічна природа охоплює все існуюче, людина є частиною світу в точному і всеосяжному розумінні. Отже космічні події, і людські дії не є подіями різного порядку: і ті і інші є однаковою мірою наслідками одного і того ж. Людина ще через власне тіло зберігає те інтимне ставлення до світу, як до свого помешкання, хоча ми вже наблизились до критичної точки нерозуміння свого місця у Всесвіті. Вже на сучасному етапі розвитку людства, незмога сприймати цілісну світобудову навколишньої дійсності, цілісну Природну концепцію реальності, призводить до відповідних думок, відношення і дій, які характеризують сучасний стан у світі. Тільки Природна духовність зможе поєднати душі, розум та серця народів в єдиному прагненні передового досвіду на єднання планети. Шлях до цього звернутися до первинного релігійного досвіду народів, який мав спільні риси захоплення і зачудування нескінченністю Космосу, відчуття точного місця себе в біосфері, відчуття залежності від божественної сили Природи й невидимого порядку речей.

Ми повиннi залiкувати тріщину між Небом і Землею, повернутись до віри в Природне, визнати, що доля людини залежить від її власних дій й законів, що були і залишаються незмінними для Космічного Простору.

Завалій Олександр