Найбільшою археологічною сенсацією початку 21 ст. стало відкриття Храмів Трипільської цивілізації на землях сучасної України. Починаючи з 2009 р. на трипільських поселеннях за допомогою сучасної магнітної зйомки проводились дослідження, які і виявили прихований духовний світ землеробської цивілізації.

Вже у 2012 р.було організовано розкопки найбільшого ймовірного Храму біля с. Небелівка в Новоархангельському районі Кіровоградської області. Після розкопок цю споруду відразу визнали головним Храмом на поселенні Небелівка. У 2015 р. на ІІ Шанхайському всесвітньому археологічному конгресі відкриття Небелівського Храму внесли до десятки найкращих у світі, а вже у 2019 р. науковці Даремського університету, які безпосередньо брали участь в розкопках Храму та самого трипільського поселення Небелівка, опублікували в Великій Британії роботу «The Pilgrimage Model for Trypillia Mega-Sites: The case of Nebelivka, Ukraine» / «Модель паломництва до трипільських мегасайтів: в ситуації з Небелівкою, Україна» де Храм визнаний об’єктом паломництва.

Храм виявився найбільшою культовою спорудою давнього світу (1200 м²) на всьому Європейському континенті, а за припущеннями британських науковців навіть на всьому Євразійському. Вік Храму налічує 6 тисячоліть.

Храм являє собою велику трьохкомпонентну споруду розмішену на найвищій точці плато поселення. Таке розміщення забезпечувало помітність з відстані в кілька кілометрів. В цілому Храм поділений на три основні часини: 1. Зовнішній двір; 2. Святилище перед входом в ритуальний зал; 3. Ритуальний зал з круговим балконом по периметру другого поверху. Враховуючи, що Храм в давніх суспільствах уявлявся відображенням світобудови, можемо припустити: поділ Трипільського Храму на три основні частини символізувало частини світобудови. Зростаюча ступінь святості починалася із зовнішнього двору і продовжувалася аж до найбільш священного місця – центрального ритуального залу.

Однією з головних конструктивних особливостей Храму стало його астрономічне призначення, що вимагало його відповідного улаштування. Він був зорієнтований на світову вість «Схід – Захід», і обернений центральним входом на схід Сонця. Таким чином в споруді забезпечувався «сонячний коридор» під час річних рівнодень по всій вісі споруди схід-захід. Про це зазначив ще у 2015 р. археолог Михайло Відейко під час своєї лекції «Археоастрономія в Україні: археологічні факти». Розуміння цього релігійно-функціонального призначення споруди пояснює феномен розриву радіальних вулиць поселення саме по повздовжній світовій вісі «схід-захід» з орієнтацію на Храм. Така особливість планування прилеглої території до храмового комплексу забезпечувала спостереження за річним колом, тобто ведення астрономічних спостережень.

Однією з головних особливостей внутрішнього оздоблення храмового приміщення за допомогою якого можна було б відразу визначити його релігійне призначення стали 7 вівтарів (три найбільші вівтарі Храму розміщувалися в ритуальному залі,інші чотири мали менші розміри та знаходилися у святилищі перед входом в ритуальний зал) на поверхнях яких виявлені сліди розпалювання багаття та сліди постійних підмазувань глини (ремонтів). З цього моменту ми вважаємо вогонь в Храмі одним з найважливіших елементів сакральності в житті енеолітичної землеробської спільноти: вогонь за його властивостями єднає земне з небесним (розводиться на землі, а йде до неба), яке необхідно оберігати й захищати, а Храм – як будівля, за своїми земними якостями оберігає вогняну стихію. Так Храм став валентний вогню в духовному житті трипільців.

Сім вівтарів Небелівського комплексу відповідають не тільки семи основним просторовим континуумам трипільського Неба й Землі, а служать виразом символізму числа сім в цілому в релігійній свідомості. Часто можна зустріти вираз «бути на сьомому небі», що означає крайню ступінь радості й піднесення. В релігійно-міфологічному сприйнятті число сім завжди належало до ідеї сакрального та пов’язувалося з метафорою творіння. Три вівтарі ритуального головного залу відповідали небесним положенням сонця в його кульмінаційних точках, а чотири менші вівтарі святилища символізували чотири земні сторони світу. Такого роду світосприйняття представляло Храм, як весь Всесвіт, і в ньому Небо і Земля символічно відповідають різним частинам цієї Космічної споруди.

Храм також вважався точкою дотику до Всесвіту забезпечуючи метафізичний зв’язок з небесною сферою, з видимим небом та зорями. За останніми дослідженнями «Храмових комплексів» трипільської цивілізації існувала традиція в храмовому будівництві повністю перекритих та частково перекритих сакральних споруд.

 

 

(Сюди фото Трипільських Храмів з відкритим до Неба верхом)

 

Під перекриттям розуміється верхню частину будівлі, що слугувала для її захисту від атмосферних впливів. У випадку з Небелівським Храмом британські археологи доводять, що Храм забезпечував небесний зв’язок і мав конструкцію над головним ритуальним залом, яка дозволяла під час ритуалів та церемоніальних священнодій відкривати «шлях до Неба». Це одночасно було унікальною технологічною конструкцією для виведення продуктів горіння (диму від вівтарів) з приміщення. Науковці зазначають, що культові споруди з відкритим до неба верхом достатньо поширене явище в прадавній релігійній культурі. Все ж відносячи такий вияв до Небелівського Храму, він постає одним з найбільш яскравих та найдавніших культово-релігійних споруд. Відкритий до неба трипільський храмовий простір несе в собі смисловий «ключ», який здатен пояснити тяглість значно пізніших культових споруд (дивитись Храм Пантеон, каплиця Гробу Господнього – «Кувуклія», слов’янські Храми за свідченнями  Саксона Граматика, всі християнські церкви з купольним зображенням неба та зорь) до символічного зображення отвору чи неба у верхніх частинах покрівлі. Тут доречно додатково процитувати класика світового релігієзнавства М. Еліаде з його роботи «Священне та мирське»: «А зараз нагадаємо лише, що найдавніші вівтарі мали отвір в покрівлі («Око купола») [окюлюс], що символізувало розрив рівнів, поєднання з вищим світом».

На сьогодні науковці досліджують особливо цікаву можливість Небелівського Храму, а саме вогняно-сигнальну функції храмового комплексу. Частково відкритий ритуальний зал Храму якраз і міг виконувати таке світоглядне завдання. Уявімо вогняні релігійні дійства в просторі Храму, від якого у темряві до небес підіймався пучок вогняного світла через дах. Враховуючи відносну близькість таких трипільських протоміст як Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Небелівка та їх супутників – невеликих поселень, які були заселені в один історичний час, стовп світла з центру релігійного життя в Небелівці було видно в прилеглих селищах. А це вже передача сакральної інформації на великі відстані, що давало символічний початок святковим дійствам одночасно в ойкумені всього роду. В такому випадку трипільська спільнота діяла як певний родинний організм й мала неподільні принципи духовної єдності.

Сигнальна функція Трипільського Храму приховує в собі можливості паломницької моделі. Ймовірно, що «вогняний сигнал» з надр «святого місця» давав старт паломництва до культового центру на великі території. Таку модель паломництва досліджено британськими археологами в роботі «The Pilgrimage Model for Trypillia Mega-Sites: The case of Nebelivka, Ukraine» / «Модель паломництва до трипільським мегасайтів: в ситуації з Небелівкою, Україна». Тут у своїх науково обґрунтованих висновках британські археологи вбачають в «мегасайті» Небелівка центр паломництва трипільської етнокультурної групи, який був сформований для почуття релігійної сили. А останні повідомлення спеціалістів Даремського університету, які вивчали можливості протоміста Небелівка в якості центра релігійного паломництва вже носять досить конкретний характер. У висновках викладаються наступні результати дослідження: «Група ритуальних лідерів в Буго-Дніпровському межиріччі прийняла рішення обрати Небелівку місцем зустрічі для чогось більшого, ніж місцеве святкування – це центр паломництва… Ключовою діяльність було заселення мису Небелівка групою «хранителів територій», які організували управління лісовими угіддями і закупівлю ресурсів одночасно з переговорами з місцевими громадами щодо спільного виконання завдання по будівництву паломницького центру».

Фундаментальним явищем інтер’єрного простору Небелівського Храму стало заглиблення виявлене археологами майже в центрі ритуального залу навпроти вівтаря який зорієнтований на сонячне рівнодення. В цьому заглибленні археологи знайшли залишки фарби червоного кольору. Релігієзнавці переконані, що заглиблення в самому центрі релігійного життя сакрального суспільства не видається випадковістю і до нього варто придивитись більш уважніше. До того ж під час магнітних досліджень Храму з поселення Майданецьке, археологами виявлено таку ж яму, безпосередньо в центрі структури. Символічна яма в центрі Храму зосереджує на собі певний психологічний аспект сприйняття композиційного центру, метафори ями-утроби,  лона Матері Землі, з якої народжується «первинна духовна субстанція». Такий отвір може кодувати центральну точку простору, центр світобудови, «пуп», з якого розвивається той найкоротший шлях до Бога (сакральна точка проникнення у Всесвіт). Саме через цей центр і проходить вертикальна вісь, яку в релігійній культурі заведено називати «Космічна Вісь», «Світова Вісь», «Пуп Землі», «Космічний Стовп», «Космічне Дерево». У всьому індоєвропейському релігійному комплексі такий умовний центр позначався «Деревом Життя» чи «Світовим Деревом». Сучасні релігієзнавці припускають, що з Трипільського Храму, з «Центру Світу» поставав значущий духовний символ, який був результатом складної міфо-релігійної системи двох начал (чоловічого й жіночого) Небесного та Земного, які породжували третю синівську силу, символ живої віри – Дерево. Рослинний символ чи не найкраща ілюстрація міфологічного уявлення про плід Матері Землі від Батька Неба. І докази цьому знайшлись. На деяких керамічних моделях трипільських Храмів, на внутрішніх деталях інтер’єру, якраз за вівтарем вогню зображується «Дерево Життя».

Доктор філософських наук, професор Причепій Євген Миколайович, аналізуючи семантику символів і речей наявних в модельках трипільських Храмів та жител, образ дерева дослідив з символів що намальовані на долівці площадок при вході в будову. Він вважає, що такі дерева можна вважати «Деревом Життя», оскільки воно зображене у сфері життя та духовності.

Така здавалося б звичайна яма (за археологічною наукою) ритуального залу Небелівського Храму берегла в собі ритуально висаджений живий символ предківської віри. Безумовно, що «Дерево» – це не археологічний матеріал який можливо дослідити, але релігієзнавчий, який розкривається методами дослідження зазначеної дисципліни. До того ж «живий символ Храму» в аналогіях не є унікальним явищем: відоме з Шумерських та Месопотамських Храмів, зображено на священних сценах ассірійських барельєфів, відтворено на частині стели з Ур-Намму (возливання на вівтарі), є розповсюдженим мотивом на плитах коридорних гробниць з зображенням святилищ доби пізнього неоліту Бретані, відоме зі святилища Посейдона на Істмі (Коринфський перешийок), де в його самому центрі росла сосна. Релігійне дерево було суттю духовного, релігійного й художнього життя найголовніших святилищ Еллади. У кожному грецькому святилищі було своє священне древо, а згідно з індійськими переказами в центрі світу знаходиться квітуче дерево під яким жив їх народ. Відтак трипільське «світоглядне Дерево» відроджує найдавніший релігійний символ людської душі.

В просторі Небелівського Храму відкриті унікальні артефакти, які притаманні виключно для храмового використання. Так були знайдені кістяні та золоті прикраси, набори церемоніального посуду, керамічні предмети інтер’єру, символічні речі та інше. Абсолютно унікальною знахідкою є керамічний диск з системою напівперфорацій та фішками до нього, що в сучасному світі отримав назву Небелівський Диск. Після багаторічних досліджень він визнаний трипільським астрономічно-ритуальним календарем.

Вже сьогодні досліджені й відроджені ритуальні практики та культові церемонії в просторі Небелівського Храму. В цілому ритуальні дії надавали можливість віднайти навколишній світ таким, яким він повинен був бути в момент міфічного сотворення, що зрештою дає ключ до осмислення космологічних ідей трипільців, накопичення знань про розуміння спорідненості Всесвіту (макрокосму) і людини (мікрокосму). Релігійне ж «Дерево» навколо якого розгортались священнодій, на багато тисячоліть стало символом Раю, Золотого Віку чи першотворіння, до якого так прагне повернутися сучасна людина.

Також стає зрозумілим, що подібні храмові комплекси не могли існувати без осіб з духовним вихованням, перших інтелектуалів духовної справи.

Ми схильні вважати, що духовна верства трипільської етно-культурної групи досліджується не лишень з Небелівського Храму та інших трипільських святинь, а й з пам’яток індоєвропейського горизонту території України, які сформувалися з енеолітичного світу. Бо ж якщо в Україні віднайшлися тисячі пам’яток трипільської культури, а чисельність їх населення за весь організований період існування налічувала до 2 мільйонів осіб, ця сила людей не може зникнути без сліду разом зі своєю релігією та духовними лідерами.

Висновки.

Для світової науки та релігії Трипільський Храм є доказом найпершої релігії світу, яка стоїть на цінностях екологічного мислення та сакралізації навколишнього простору. Значення такої «Релігії Природи» здійснюється під впливом імпульсів, що виходять з найпотаємніших глибин людського існування, з області, до сьогодні невідомої. Тепер нам не потрібно шукати послання чи божественні приписи, бо ж сам Храм і є найбільш ясною книгою, єдиною, ніколи не переписаною та підкоригованою. Такі «мега артефакти» ніколи не обманюють, а просвітлюють. Вони краще за все зберігають думки стародавніх народів. Необхідно співчувати опонентам, які в таких цивілізаційних духовно-матеріальних продуктах людської діяльності бажають знайти тільки тексти та скульптури зрозумілих Богів. Бо Бог і є Всесвіт, що всіма силами й намагалися передати до нащадків Великі Трипільці.

Світ у передчутті тієї миті, коли колесо часу зробить свій повний оберт. Це повернення до природного способу життя, до природних свят і простих обрядів зрозумілих для всіх. Там не буде прив’язаності до людського егоцентризму, там таємниці священного будуть надбанням колективів, а Космічна святість очиститься від нашарувань і усього зайвого. Легко зрозуміти, чому релігійну людину переслідує ностальгія про Золотий Вік чи Рай, або ж про Єлисейські Поля. Людина всіма засобами намагається опинитися біля витоків первинної реальності, коли світ був впорядкований відносно космічних процесів, свята та календар не залежали від народження тієї чи іншої особи та царила передбачуваність, стабільність та світоглядна неупередженість.

Відродження Космічно-Природної релігійної культури в умовах глобальної екологічної кризи може бути неодмінною запорукою морального й духовного оновлення. Відкриття «незнаного віровчення» глибиною в 7 тисячоліть, повинно стати для європейської цивілізації XXI ст. тим самим, чим для минулих століть стало відкриття ведичної культури.

В такому стані справ Україна може постати колискою найдавнішої організованої природної релігії світу, колискою нового світла Божої правди, після безконечних терпіннь та знущань. Це може забезпечити етнічну спільність і індивідуальність, стабільність народів, які походять від індоєвропейського кореня і не тільки.

А поки неподалік сучасного українського села Небелівка гудить вітер над засадженим полем, де колись розгорталось духовне життя у найбільшому на всьому Європейському континенті (а можливо й на всьому Євразійському) Храмі трипільської цивілізації. І ніхто крім нас не побачить в цьому полі нагадування про тих глибоко мислячих людей, які заклали основи нашої європейської цивілізації та першими створили організовану релігію світу.

Завалій Олександр

Література та джерела:

Відейко М., Бурдо Н. «Мегаструктура» – Храм на трипільському поселенні біля с. Небелівка // Культовий комплекс Кукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. – Інститут археології НАН України, 2015.

Відновлення Трипільського Храму. Консультації проф. М. Відейка та В. Перегінця. [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=4VBbEJwbnrg

Видейко М. Ю. Фрагмент лекции “Археоастрономия в Украине: археологические факты” [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=7BiHvcrNYBY.

Давні поселення України. Альбом археологічних джерел та реконструкцій. Частина перша. – К., Інститут археології Національної Академії Наук України, 2000.

Элиаде М. Священное и мирское. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

На східній межі Старої Європи. Матеріали міжнародної наукової конференції, Кіровоград, Небелівка, 12-14 травня 2015 року. – Кіровоград, 2015.

Проект трипільських мегапоселень. Рання урбанізація в праісторії Європи: феномен трипільських мегапоселень  [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/2012.season/.

Рыбаков Б. А. Язычество древней Руси. – М., «НАУКА», 1988.

Рудь В. С. Трипільська культура півдня лісостепової зони у межиріччі Південного Бугу та Дністра (етапи ВІІ—СІ): дисертація на здобуття наук. ступеня кандидата історичних наук: 07.00.04 /  Віталій Сергійович Рудь. – К., 2018.

Колеснікова В. А. В. В. Хвойко (1850–1914) / В. А. Колеснікова // Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. – К., 2006. – Ч. І. Переклади наукових праць та коментарі.

Євген Причепій. Культові керамічні вироби та орнаменти посуду трипільців у світлі ідей праміфу. – КУЛЬТУРОЛОГІЧНА ДУМКА (№13), 2018.

Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні: збірник наукових праць. – Львів, Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України, 2014.

Early Urbanism in Europe. The Trypillia Megasites of the Ukrainian Forest-Steppe. – Published by De Gruyter Poland Ltd, Warsaw/Berlin, 2020.

Journal of Neolithic Archaeology. Architectural differentiation on a Trypillia mega-site: preliminary report on the excavation of a mega-structure at Nebelivka, Ukraine. – Nov. 24th, 2014.

The Tripillia Mega-Sites Project. Early urbanism in prehistoric Europe?: the case of the Tripillia mega-sites. / [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/saf.awards/

John Chapman & Bisserka Gaydarska. The Pilgrimage Model for Trypillia Mega-Sites: The case of Nebelivka, UKRAINE. – Durham, Great Britain, 2019.

Volume of the International Symposium The Image of Divinity in the Neolithic and Eneolithic. Ways of Communication. – Sibiu, Romania, 26th-28th October 2017.