Одвічні українські землі в теоріях походження праіндоєвропейців

          Прабатьківщина індоєвропейців — одне з найбільш спірних питань індоєвропеїстики останніх двох століть. Розвинулось воно одночасно з відкриттям європейцями санскриту та індоєвропейської мовної сім’ї. Мовознавство стало джерелом для розвитку діалектики про народ-культуртрегер, який разом зі своїми мовними маркерами поширював найдавнішу духовність. Загальноприйнято вважати, що релігійні уявлення праіндоєвропейців стали основою ведійської міфології, яка довгий час зберігалася в усній традиції й вперше була записана в гімнах Рігведи. На цьому стояв й видатний санскритолог-індолог Макс Мюллер, стверджуючи, що Веди на протязі двох тисячоліть передавалися усно від покоління до покоління, перед тим, як були записані. Відтак у писемних священних текстів індоєвропейців є своя передісторія й свій ідеологічний стрижень. Тут одночасно постає питання первинного походження найбільш прогресуючої цивілізації свого часу, що корінним чином пов’язано зі специфікою сакрального територіального центру. Цей центр шукали від Північного полюса до Індосанту, від Піренеїв до Уральських гір, й немає сумніву, що він був в кінці-кінців виявлений, але під масивом різнодумств й недостатності доказів, так і залишається непроявленим.

Вже сьогодні з найвідоміших гіпотез походження праіндоєвропейців намічається певна конкретика й прив’язка до певної території де залишені факти існування того величного народу.

Сьогодні до уваги варто взяти сучасні дослідження американського академіка, дослідника індоєвропейської проблематики Джеймса Патріка Меллорі. Він систематизував основні лінгвістичні гіпотези походження праіндоєвропейців вивівши чотири основні моделі. Нижче подаємо карту (Мал. 1), скопійовану з роботи Меллорі «Індоєвропейські прабатьківщини».

 

(Мал. 1) Карта основних лінгвістичних гіпотез походження праіндоєвропейського етносу згідно Джеймса Патріка Меллорі. (Model 1) – Балтійсько-причорноморська гіпотеза; (Model 2) – Анатолійська гіпотеза; (Model 3) – Балкано-Центрально Європейська гіпотеза; (Model 4) – Причорноморсько-прикаспійська гіпотеза.

 

Отже, можемо бачити чотири основні теорії й моделі походження праіндоєвропейського етносу, в основі яких лежать лінгвістичні дослідження.  Що ж найперше впадає в очі так це те, що з чотирьох представлених моделей, три співпадають в більшій чи меншій мірі з територією сучасної України. Але давайте по черзі.

 (Model 1) «Балтійсько-причорноморська гіпотеза» (час. Мезоліт-середня кам’яна доба). Ця гіпотеза об’єднує два регіони, в яких відмічено однорідність культур на великих територіях, й асоціюється з мовною спільністю, з якої виникли індоєвропейські мови. Північно-європейська частина цієї моделі охоплює культури шаровидних амфор і культури шнурової кераміки (IV—III тисячолітті до н. е.) до культур пізньої бронзи – курганна культура та культура поховальних урн. Ця модель може відображати пізні міграції  кельтові, германцеві, балтів й слов’ян. Ця гіпотеза також вказує на ранні контакти та генетичну спорідненість між індоєвропейськими та уральськими мовними сім’ями.

(Model 2) «Анатолійська гіпотеза» (час. Ранній неоліт, близько 7000–6000 рр. до н.е.). Прибічники цієї теорії вважають, що прабатьківщина індоєвропейців склалася на території Малої Азії. Цю гіпотезу запропонував археолог, лінгвіст та історик Колін Ренфрю, який вважав, що поселення Чатал-Гююк (VII—VI тис. до н. е.) є колискою найдавнішої індоєвропейської цивілізації. За Ренфрю, появу індоєвропейців в Європі слід зв’язувати з міграцією хліборобів Анатолії до Південно-Східної Європи[1]. Особливу увагу цій гіпотезі приділили видатні індоєвропеїсти Т.В. Гамкрелідзе та В.В. Іванов. Вони вважали, що найбільш архаїчною індоєвропейською мовою є хеттська, отже Хетти могли бути прабатьками інших індоєвропейців. Але інші лінгвісти не відносять хеттську (та інші анатолійські мови) до індоєвропейської мовної сім’ї. На їхню думку хетська та праіндоєвропейська – дві гілки, які йдуть від спільного стовбура[2]. Більш того науковці сходяться в тому, що Хети, як індоєвропейський народ з’являється вперше в Анатолії з початку III тисячоліття до н.е. з інших територій[3]. Якщо це підкріпиться додатковими науковими даними, тоді «Анатолійська гіпотеза» втратить свою остаточну вагу, а поселення Чатал-Гююк можуть визнати більш давньою цивілізацією, скоріше за все аграрною цивілізацією Великої Богині-Матері (за Марією Ґімбутас). Критика ідей Коліна Ренфрю викладені в роботі французького філософа Алена де Бенуа[4]. Анатолійську теорію критикував й сам Джеймс Патрік Меллорі.

(Model 3) «Балкано-Центрально Європейська гіпотеза» (час. Ранній неоліт, близько 5000 р. до н.е.). Ця гіпотеза підтримується науковцями, які є прихильниками лінгвістичної теорії «центр тяжіння». В чому ж полягає ця теорія? Вважається, що центр мовного розповсюдження (отже центр локалізації носіїв цієї мови) знаходиться на тій території, де найбільша кількість варіативності цієї мовної сім’ї. В той же час на периферії відмічається максимальна однорідність. Відносно індоєвропейської прабатьківщини, теорія «центр тяжіння» приводить до висновку, що праіндоєвропейці мали б локалізуватися десь в районі Центральної Європи, адже в цьому районі найбільше число індоєвропейських мовних груп. З точки зору археології це область розповсюдження культури лінійно-стрічкової кераміки, поширеної на території Європи та широко представленої на території України (Галичина, Поділля, Західна Волинь). Але для доказу локалізації праіндоєвропейців, зрозуміло що аргументів «центра тяжіння» не достатньо.

(Model 4) «Причорноморсько-прикаспійська гіпотеза» (час. Енеоліт, близько  4500–3000 рр. до н.е.). Ця гіпотеза добре узгоджується з широко розповсюдженою думкою, що праіндоєвропейці змогли зробити свою експансію у світ завдяки винайденню колісниці та прирученню дикого коня. Саме євразійський степ міг бути тою природною зоною по якому праіндоєвропейці змогли швидко пересуватися колісним транспортом, досягнувши Індостану та Ірану. Варто погодитись з тим, що в лісовій зоні це було б не можливо. Археологія доводить рух з території Середнього Подніпров’я-Причорномор’я в західному напрямку – на Балкани, та на схід – в Індостан. Поштовхом до початку міграцій могла стати досить розвинена соціальна організація, яка опиралися на релігійну культуру, особливістю яких були єднання, ненасильницьке підпорядкування різних етнічних груп, мобільність. Праіндоєвропейські міграції з причорноморського центру добре узгоджуються з мовознавчою наукою й підтверджуються сучасними генетичними дослідженнями.

Висновки: Відтак якщо поєднати й накласти одну на одну основні лінгвістичні теорії походження індоєвропейців, виявляється, що територія сучасної України може звести розрізнені теорії в єдиний географічний центр. Й можливо вже незабаром саме українці виявляться спадкоємцями того простору, який називається прабатьківщиною індоєвропейців, а їх землі точкою виходу у світ праіндоєвропейської віри.

 

[1] Anthony D. W. The Horse, the Wheel and the Language. — Princeton — Oxford: Princeton University Press, 2007. — P. 297—298.

[2] В. Кобычев. Где находится родина индоевропейцев?. [Електронний ресурс]/ Где находится родина индоевропейцев? // Режим доступу: http://www.scientific.ru/journal/translations/vlad.html.

[3] Mallory J.P. In Search of the Indo-Europeans: Language, Archaeology and Myth.

London: Thames & Hudson, 1989.

[4] Benoist Alain de. Indo-européens: à la recherche du foyer d’origine.

 

 Автор: Завалій Олександр