Рігведа і Керносівський ідол

Вчення всіх авраамічних релігій зводяться до боротьби з так званим «ідолошануванням». Ця точка зору сформована з Тори, де по єврейські «ідол» אליל (элиль) – це відмова від віри в їхнього істинного Бога, чи підміна його.

З поглибленням в найдавніші релігійні культи стало зрозумілим, що скульптурне мистецтво було створене, як метод зберігання й передачі сакральної інформації в усних суспільствах. Зв’язок народів з попередніми поколіннями можливо було легко обірвати знищивши носії знань. Яке це робилось? Ось тут, у священних текстах записано: «Ібо всі боги [з маленької букви] народів – ідоли, а Господь [з великої букви] небеса сотворив» (Пс. 95:5-7); «Я знищу твоїх різьблених ідолів та священні стовпи, і ти більше не будеш вклонятися витвору своїх рук» (Мих. 5:13); «Богів тих земель вони повкидали до вогню, бо це були не боги [з маленької букви], а витвір людських рук, дерево та камінь, тому їх і змогли понищити. Тепер же, Єгово [з великої букви], Боже наш, врятуй нас з його руки, щоб усі царства землі знали: тільки ти, Єгово, є Богом» (Іс. 37:19).  

Зараз ліквідовують сервера, раніше палили книги, до книг нищились «кам’яні книги знань». Земля, а з нею нація, яка зберегла «кам’яні книги», неодмінно відродить писемні книги, а згодом й сервера. Головне не йти за авраамічними закликами про відмову від свого, збереженого, й не робити таку культуру, яка не відповідає часу. «Кам’яні ідоли» — це минуле, але з турботою про майбутнє, якщо сприймати їх як інформаційні носії, а не об’єкти механічного поклоніння.  

Основна частина. Часто з одного духовного зерна виникає цілий ряд вірувань, обрядів, прикмет, які окутують людську свідомість тяжкими путами, й потрібні великі зусилля, щоб розплутати ці перекручені погляди, віднайшовши «дух правди».

Чи не найбільш скопійованою, а згодом знехтуваною, як джерело первинних знань виявилась віра праіндоєвропейського/арійського народу. Родоначальний арійський народ розсіявся по дальнім земля несучи з собою генетичні маркери, мовну групу й свої релігійні знання. На сьогодні вже не викликає сумніву, що генетичний маркер, який відповідальний за розселення праіндоєвропейців/арійців є «Гаплогрупа R1a», мова індоєвропейська представлена більш ніж 2,5 млрд. носіїв, але ж як з вірою? Адже саме віра була головною ідеєю «аріанства», а не раса – що помилково витлумачили західні вчені XIX століття. Расова категорія була прийнята через твори Артура де Гобіно, що пізніше вплинуло на ідеологів і ідеологію расизму. Злочини XX ст. вчинені в ім’я цієї расової ідеології, змусили вчених уникати терміну «арій» і  зводити його до контексту «індоарійських мов». Сучасні науковці все ж доводять, що навіть в давнину ідея «аріанства» була релігійною, культурною, а не расовою[1] [2] [3].

Віра, як і гени й мова мали одну долю: відділяючись від первинного витоку, дробились в своїх різних виявах. Тепер мова слов’янська так не схожа з древньогрецькою, хоч й має одне коріння, як і зовсім не схожі сучасні люди з одним геном давнього Пращура. Так що ж з вірою? Чи можлива та сакральна духовна реновація? Де набратися тих вцілівших елементів вічної віри, які пазлом складуться разом і без будь-якого насильства зіллються в ціле? Варто нарешті подивитись на себе зі сторони, щоб визначити місце пошуків.

 

(Мал. 1) Поширення індоєвропейського/арійського ареалу. Схеми скопійовані з англомовних статей Вікіпедії  Aryan (арійці), Proto-Indo-Europeans (Прото-індоєвропейці).

Вивчаючи іноземні науково-інформаційні портали, вражаєшся, як землі України укорінилися в уявленнях сучасних вчених, як батьківщина носіїв індоєвропейської/арійської культури, як ядра поширення мови, отже й релігійних знань, які передавались разом з нею.

Світова думка про давню культуру на території батьківщини мала б стимулювати й самих українців до поглиблення в своє, прописане на власних землях розуміння Бога.

Головне місце серед пам’ятників арійської культури залишених українцям належить курганам, антропоморфним стелам, побуту давніх людей доби бронзи. Нас не збиває те, що в курганах не віднайшлося писаних манускриптів з сакральними знаннями, які так необхідні для стереотипних уявлень початку будь-якої релігії. А що, як найдавніша духовність відображалась в діях, речах, ритуалах, та на кінець свідомості давньої людини, і те на що була направлена її свідомість. Тоді місця поховань, Природні храми, обсерваторії календарного призначення, кам’яні ідоли можуть розглядатись подібно тексту і передавати знання в сюжетних композиціях, які мають пов’язуватись, розкриваючи духовне наповнення. Об’єктивність віднайдених знань залежить від повторюваності сюжету в інших культурах. Ступаючи дорогами, де пройшли наші Предки, віднаходяться пізніші священні збірки, які ще просякнуті ідеологією берегів Дніпра, але вже дещо змішані з мудрістю корінних народів.

Розкривати духовний зміст речових пам’яток бронзової доби території сучасної України (приблизно IIІ тис. до н.е.), варто з залученням індоарійської збірки священних гімнів Рігведи (приблизно II тис. до н.е.), яка представляє чи не єдиний екземпляр літератури кінця бронзового віку збереженої в неперервній традиції. Для культури Індії Рігведа безумовно стала основою, з якої вийшли пізніші філософські й релігійні течії. Але у цього писемного пам’ятника є теж своя передісторія. Тут варто враховувати не історію священних гімнів, а народу який створив їх. Появлення арійців в Індії є однією з хвиль міграції. Об’єктивно, що до Індії були інші землі й інші способи передачі священних знань. Характерно, що в Рігведі зазвичай події викладаються в минулих часових дієсловах[4].

До справи маємо залучити могутнього представника арійської культури Керносівського ідола, який випадково віднайшовся школярами поблизу села Керносівка, Дніпропетровської обл. в 1973 р. Керносівська стела виявилась 5-ти тисячолітньої давнини, що зробило її однолітком арійців. Відтак іконографічна філософія пам’ятки може віддзеркалитись в текстах Рігведи.

Відразу доречно наголосити, що план такого розгляду залежить від розуміння духовної сторони життя давньої людини, яке не було справою довільною. Не виникає сумнівів, що найдавніша духовність проникала в Природу й підпорядковувалась їй, створювала конкретний контекст віри не зі звужених життєвих подій героїв чи славних пророків, а з події Універсуму. Божественні принципи й закони, що лежать в основі Всесвіту забезпечували джерело моральності для життя людей і організовували суспільство. Отже, шукаючи джерело давньої віри мусимо позбавитись від маркерів егоцентризму релігійних традицій, які пропонують свого релігійного героя, чи свою «богообрану» націю. Ми не бачимо вампіризму в тій культурі, а віднаходимо свідомість, яка пов’язана з вічністю й законам вічного Всесвіту.

Антропоморфні стели бронзової доби виготовлені з каменю встановлювались на вершинах курганів (захороненнях) або поблизу них. Вони зачіпають такі важливі питання, як поглиблення в потойбічне, та питання життя і смерті. Стели мають наближеність до образу людської фігури, що певно відмічає досить важливе розуміння себе як дзеркала світу. Людина розглядалась в поєднанні з Космічно-Природними вимірами, як-то у відповідності Небо– Повітряний простір – Підземний світ, верх-середина-низ, голова – тулуб – ноги. Уявлення про цілісність усього світу й людини в арійській цивілізації знайшло свій вияв у слов’янській ідеології, у значенні поняття Прав-Яв-Нав (поняття стало відоме з «Дощечок Ізенбека»), як Світ Богів – Світ людей – Світ Предків (верх – середина – низ). Культ підземного світу логічно пов’язується з культом Предків, куди після смерті переходить тіло. Відтак ритуальні стели доби бронзи мали б відобразити цю філософію.

Уявлення про триступеневу просторову сутність давньої Предківської філософії повідомляє нам і Біблія, у своїх закликах до боротьби з «кам’яними книгами»: «Не роби собі різьбленого ідола чи будь-якої подоби того, що на небі вгорі, на землі внизу або у воді під землею; не поклоняйся їм, і не служи їм, бо я, твій Бог Єгова,— Бог заздрісний, що карає за провину…» (Вих. 20:4-5). Подоба того, що в Небі, Землі й під Землею цілковито збігається з іконографіями триступеневих зображень давніх скульптур. Тут може здивуватись читач, звідки ж знати рабину про давню праіндоєвропейську культуру? Ми маємо зробити відсилку до Біблійного Авраама, який закладав основи семітських релігій (юдаїзм, християнство, іслам). Відомо, що він був вихідцем з шумерського міста Ур. Звідси мандрівні племена на чолі з Авраамом рушили до берегів Середземного моря, увійшовши в Хеврон. Друга хвиля міграцій була пов’язана вже з внуком Авраама – Яковом, діти якого стали прабатьками дванадцяти колін Ізраїлевих та ходили до Єгипту. З Єгипту євреї ходили до Ханаану. Переселення мандрівного народу, неодмінно знайомили їх з давніми релігійними віруваннями народів Близького Сходу. Стародавній близький Схід знав віру праіндоєвропейців. Сучасні наукові дані повідомляють про міграції аріїв в цей регіон – це відбилося на генному рівні, на мовному й на релігійному. Індоарійські племена залишили тут по собі головний релігійний текст іранців «Авесту», на території сучасної Сирії знайдені найбільш ранні письмові джерела, що свідчать про проникнення індоіранських племен.    Культура арійців безперешкодно проникає й в п’яту книгу Тори (П’ятикнижжя Мойсеєве). Второзаконня повідомляє, що євреї побачили в Ханаані святилища, влаштовані на відкритому повітрі. Тут були кам’яні ідоли на пагорбах, жертовники, дерев’яні стовпи та священні гаї. Люди приходили до Храмів Природи помолитися та провести ритуали під гіллястими Деревами. Все це нам стає відомо зі святого письма: «Ось установи й закони, що їх будете старатися виконувати в землі, яку Господь, Бог ваших батьків, дав вам, щоб ви заволоділи нею по всі дні, що в ній житимете; Ви зруйнуєте дощенту всі ті місця, де народи, що їх проженете, служили своїм богам: по високих горах, по горбах і під кожним ряснолистим деревом; Ви знищите їхні жертовники, порозбиваєте їхні стовпи, їхні стовбури спалите вогнем, кумирів їхніх богів порубаєте та зітрете з тих місць їхнє ім’я» (Втор. 12:1-3). Біблія ясно дає зрозуміти про методи знищення інтелектуальних релігійних носіїв. Система не змінювалися тисячоліттями: друга половина ІІ тис. до н.е. – знищення кам’яних і дерев’яних інформаційних носіїв в Ханаані (Втор. 12:1-3); 35 р. н.е. – зниження релігійних книг в Єфесі після проповіді апостола Павла  (Дії. 19:19); 680 рік н.е. – прийнята постанова про знищення єретичних книг на Шостому Вселенському Соборі (63-е правило Шостого Вселенського Собору); 1284 р. – в «Кормчій книзі» (документі, що регулював церковне життя) містився такий припис: «Якщо хтось буде єретичне писання у себе тримати, і волхованню його вірувати, з усіма єретиками буде проклятий, а книги ті на голові його спалять».

Найбільший інформаційний інтерес для нас складає богоборчі події віднесені до ІІ тис. до н.е. на Близькому Сході, адже Біблія фіксує богослужіння, які відбувались «по високих горах по пагорбах» на яких були Дерева та ідоли. Згадаймо також Близько Східну центральну міфологему  шумеро-аккадського «Епосу про Гільгамеша» де на величезній «Горі-гор» росте «Священне Дерево». Долучаємо теж індоарійський міф про Індру, який розділив світ по дихотомічній осі, пробивши ваджрой Пагорб-хаос. З цього Пагорбу виростає «Світове Дерево», коріння якого тримає Варуна. З цих взаємопов’язаних, архетипічних священних відомостей виділяється виразний центральний символ – Пагорб на якому росте «Святе Дерево» чи встановлений ідол. Всі ці легенди мають єдиний виток, й первинне значення розкривається з життя народу, з етносу який після себе залишав кургани-пагорби з встановленими на них кам’яними скульптурами. В науці їх обережно називають праіндоєвропейці, а в найдавніших священних збірках Вед та Авести їх самоназва Арії (від дієслова «орати», тобто землероби).

Повертаючись до однолітка аріїв, українського патріарха – Керносівського ідола, за якого вже формувався етнос землеробів. Образ його знаходимо в алегоричних текстах Рігведи. Хоч тексти Рігведи тяжкі для розуміння з багатьох причин (часові, культурні розриви, складності перекладу інше), вони відкриваються в іншому світлі при залученні археологічного взірця, який передував арійській міграції в Індію. Стало зрозумілим, що абстрактний інформаційний зміст писемної пам’ятки поглиблюється й розкривається з ще більш глибших пластів культури, де інформація зберігалась в скульптурах.

«Не кожний з них зрозуміє це. Істинно вимовлене поетами приголомшливий вираз: Грізний чотирьохгранник побиває трьохгранник. Першими постаріли хулителі богів» (I.152.2) — така здавалося б зовсім незрозуміла поетика давнього брахмана зустрічається нам в першій Мандалі Рігведи. Й для перекладачів-лінгвістів Російської академії наук це місце релігійних гімнів видалось теж досить не зрозумілим, «в целом смисл темен» — так вони відреагували на приведену частину тексту[5].

Давайте відразу поглянемо на нашого Керносівського ідола, який має чотирьохгранну

[1] David W. Anthony. The Horse, the Wheel, and Language: How Bronze-Age Riders from the Eurasian Steppes Shaped the Modern World. – Princeton University Press, 2007.

[2] Gnoli Gherardo. Iranian Identity ii. Pre-Islamic Period – New York, 1996.

[3] Reza Zia-Ebrahimi. Iranian Identity, the ‘Aryan Race,’ and Jake Gyllenhaal – PBS (Public Broadcasting Service), 6 August 2010.

[4] РИГВЕДА. МАНДАЛЫ I-IV. Издание подготовила Т. Я. ЕЛИЗАРЕНКОВА. Т. 1. – М., Наука, 1999 – С.493.

[5] Там само. – С.637

форму з триступеневою іконографічною просторовою сутністю, ще й має «грізний» вираз («грізний» — це постійний епітет Богів в Рігведі). Для виразності маємо долучити до розгляду скульптурний взірець слов’янської культури – Збручського ідола, щоб стало зрозуміла канонічність [примітка[1]]  «Грізного чотирьохгранника який побиває трьохгранник».

 

ал. 2) Керносівський ідол зі Збручським ідолом в їх іконографічній близькості.  Іконографія з чотирьох сторін. Червона лінія позначає три окремі символічні зони скульптур.

 

Ведійська релігія має поняття про тричастинну структуру Всесвіту. Цьому відповідає міфологічні сюжети Рігведи: космогонічні значення про об’їзд Ашвинами Всесвіту за одну добу на триколісній колісниці; об’їзд Всесвіту на колісниці з трьома персонажами; колісниця Ашвинами має трьохскдову будову. Знаходимо в гімнах й прямі вказівки на те, що Всесвіт ведійців уявлявся тричастинним: «Тричастиний (всесвіт), земля і небо, О Вайшванара, слідують твоєму завіту, о Агні» (VII. 5.4). Ми ще приведемо достатньо порівнянь просторової організації ведійської релігії, яка без насильства співставляється з кам’яною українською скульптурою. А зараз хочемо відразу оговоритися про символ «Дерева Життя» на спині ідола, і про те, як дослідники Російської академії наук зв’язують цей символ з просторовим Всесвітом арійців: «Числова символіка Рігведи безпосередньо пов’язана зі структурою Світового Дерева, яке задає просторову структуру всесвіту. По вертикалі це потрійний розділ: верх-середина-низ. Створення тричленного всесвіту, в якому небо і земля виявились розділеними проміжною ланкою, опорою, що утримує цей світ в рівновазі, було, як говорилося вище, актом творіння, що поклало початок існуванню організованого Космосу»[2]. Далі: «Трактовка Світового Дерева по горизонталі дає четверичний поділ всесвіту – чотири сторони світу. До цього додається центр як п’ятий член, виражає тотальність, звідки виникає ведійський варіант п’яти сторін світу»[3]. Варто віддати належне науковцям, які не маючи в своєму розпорядженні контрольного скульптурного взірця арійської культури (за нашими припущеннями), точно описали його за Рігведою, ще й повідомили, що символ «Дерева Життя» — це Всесвіт арійського виміру.

Числова символіка, яка закодована в арійській збірці безпосередньо пов’язана зі структурою світобудови. Тут описано як Боги перетинають ці простори, проходять, об’їжджають, наповнюють, поєднують їх. Всі ці синоніми кодують космогонічний закон організації Всесвіту. Підземний, повітряний, небесний простір, разом з чотирма сторонами світу підтримують світобудову в рівновазі.

Якнайкраще духовні знання про «чотирьохгранник який побиває трьохгранник» реалізовуються в космогонічних ведичних загадках. Тут йде обігравання числа три, чотири, які в сумі дають сімку, а в цілому це одне ціле. Приклади: «Семеро запрягають однокольну колісницю. Один кінь везе з сімома іменами. Триступінчате колесо, нестаріюче, нестримне –  Де всі ці істоти стоять. В той час як семеро стоять на цій колісниці. Везуть (її) семиколісну, сім коней. Сім сестер вітають криками (ту). На якій складені сім імен корів» (I, 164.2-3). В другій Мандалі віднаходимо подібну загадку, з тою ж числовою символікою, й подібним сюжетом: «Вранці запряжена нова колісниця, захоплююча (добич), з чотирма хомутами, трьома кнутами, сімома поводами, десятьма веслами, створена для людини, завойовуюча небо. Так покваплять її наші бажання (і) молитви!» (II.18.1). В шостій Мандалі знову зустрічаємо подібну сюжетність й гру з сакральними числами: «Він закріпив окремо небо і землю, він запряг (коня в) колісницю з сімома поводами. Він вміло (вклав) в корів варене (молоко). Сома зберіг колодязь з десятьма пристосуваннями» (VI.44.24). Якщо в першій Мандалі цілісність позначається одиницею, то в другій й шостій Мандалі бачимо значення цілісність в числі десять. Замкнутий числовий ряд, цикл, реалізовується в значенні «десять». Гадаємо це пов’язано з кількістю пальців людини на двох руках. Відтак 1 й 10 можна сприймати як закінченість, або цілісність. На це також вказує сама збірка Рігведа, яка складена з 10 Мандал, утворює цикл, чи мандалу (maridala буквально — «коло»).

В гімні до Індри (він уявлявся з чотирма руки – натяк на чотири сторони світу), знаходимо чудову символічну алегорію до нижнього, середнього і верхнього світів: «Адже твоє, о Індра, нижнє добро. Ти приводиш до процвітання середнє. Ти керуєш цілком всім вищим» (VII.32.16).

Обігравання сакральних чисел повторюється в різних частинах Рігдеди, і тут ми зустрічаємо певну закономірність: алегоричне обігравання священних чисел часто пов’язується з культовим образом Бика чи Корови. Наводимо наочні приклади: «Вони згадали перше ім’я дійної корови. Вони знайшли тричі сім вищих (імен) матері. Знаючи це, раділа юрба дружин. Багряну зорю стало видно завдяки прекрасному (дару) корови» (IV.1.6); «Привів (мені) тричі сімдесят корів. Блажен пан таких дарів! (VIIІ.19.37); «Тричі сім зімкнутих вершин гір. Пронизані стрільцем, навіть коли він хитався. Ні бог, ні смертний не перевершить того, що здійснив зростаючий бик» (VIII, 96. 2); «Тричі сім дійних корів доїлись для нього. Істинним молоком для зміщення на стародавньому небосхилі» (IX.70.1); «Тричі сім імен несе корова. Хто відає знак (імен), нехай вимовляє (їх) як потаємні. Якщо цей натхненний хоче допомогти майбутньому поколінню»» (VII.87.4).

Дійсно, здавалося б плутанина несусвітня з сакральними числами й до чого тут взагалі антропоморфний символізм? Все ж наші попередні враження про систему арійських вірувань часто не поглиблюються в приховані підтексти. А якщо долучити до цих алегорій Керносівську стелу (Мал. 2)? Чи не повідомляли нам вчені з Дніпровського національного історичного музею про те, що: «Керносовкий идол явно изображает хотя и антропоморфное существо, но с многочисленными звериными, скорее всего, бычьими чертами»[4]. Тут ми обґрунтовано підходимо до того, що Той грізний чотирьохгранний кам’яний Бик з берегів Дніпра, старший від Рігведи на тисячоліття, міг бути інформаційним носієм дописемної арійської цивілізації! Професор Байбурін А.К. відмічав, що в традиційних культурах усного типу природному і культурному оточенню людини надавалося знакового характеру і всі ці різні знакові системи об’єднувалися в одну всеосяжну систему, в якій таким чином можливо було переключення кодів, чим досягалася надійність і збереженість інформації[5]. Ось чому Кернесовській ідол зберігає в собі деяку непроявленість і символічну прихованість, та й подвійність символів, комплекс яких нагадує «Храм Всесвіту». І все ж вражаєшся, як талановито зберігали потаємні основи віри, недоступні до людей не свого Роду, ті духовні генії свого часу. Береглись ці знання в осередку брахманів. Вірш з гімну-загадки (I.164.45) чітко дає про це зрозуміти: «На чотири четверті розмірена мова. Їх знають брахмани, які мудрі. Три таємно складені (четверті) вони не пускають в хід. На четвертій (четверті) мови розмовляють люди».

Давайте знову поглянемо на голову ідола. Дійсно, поряд з реалістично представленими вусами й лисиною, показані гострі звірячі вуха, запалі щоки, бикоподібна потилиця. Все ж ми не попятились назад від такої дикості Предків, а зрозуміли їх послання до нащадків.

Космічна епоха, яка була однолітком арійців – це ера Тельця (приблизно ІV-ІІ тис. до н.е.). Ера Овна (приблизно ІІ- тис. до н.е.) змінює Тельця. З космічною зміною ери змінюється й релігія.  Пригадаємо, як в Старому Завіті Мойсей знищує Золотого Тельця – символ старої та не іудейської віри [примітка[6]]. На взаєм встановлюється іудейська віра зі священним символом Овна. Цей символ стає головним при виході євреїв з Єгипту, де кров ягнят рятують помешкання євреїв. В єврейську традицію та ритуали вкорінені священнодій з бараном (агнцем), та й ритуальний духовий інструмент «шофар» виготовляється тільки з натурального рогу, переважно баранячого, але ніколи не з рогу «Тельця». На зміну ері Овна прийшла ера Риб (0-2 тис. н.е. – ера Христа). Символом нової ери стає Христос, а символ його –  Риба. У випадку з аврамічною традицією Овен (іудаїзм) не поборюється Рибами (християнство), як це сталося з Тельцем (ведизм праіндоєвропейців). Ісус стає «Агнцем Божим», що підкреслює його характер образа Овна, і продовження батьківської традиції, адже сам виходить (народжується) з оточення Овнів – символічне народження в хліві де його оточували ягнятка. Про продовження батьківської традиції він й сам наголошує: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон [Тору] чи Пророків [своїх предків] прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Христос, очоливший епоху Риб, сам стає її символом, а життєпис його кодує космогонічний символізм: первинний символ християнства знак Риби, так званий Іхтіс – це монограма імені Христа. Далі він годує двома рибами 5-ти тисячний натовп (Мк. 6:34-44, Мк. 8:1-9); учні його були рибаками; коли Ісус почав служіння в Галілеї, 2 рибалки пішли за ним, кинувши свої сітки (Мт. 4.18-23); часто Тайну Вечерю зображають з рибою на столі (як то на фресці XIII в. з церкви Кападокія); Царство Небесне рідниться з «неводом, закинутим в море, що захоплює рибу різного виду» (Мт. 13:47). Особливої уваги потребують тексти Біблії, які вказують на перехід від ери Риб до наступної ери Водолія (теперішній час). В Євангеліє від Матвія Ісус передрікає: «Я перебуватиму з вами аж до кінця віку» (Мт. 28:20). «А як прийдете в місто яке, і вас не приймуть…», «А він їм відказав: Ось, як будете входити в місто, стріне вас чоловік, воду несучи у глекові, ідіть з ним аж до дому, куди він увійду» (Лк. 20-10, 22-10). Чоловік з глеком – це символ Водолія, де як ми вже знаємо, буде нове віровчення, що відповідатиме новій Космічній ері.

Хто ж був тим впорядником епохальних символів, що впливали на людське життя й духовність? Для цього необхідно відірватися від шукання з каганцем Божого в приписах, підняти взір до Природи-Космосу.

В силу прецесії осі обертання Землі координатні точки зодіаку повільно зміщуються  переходячи в результаті від одного сузір’я до іншого. Вже з часів праіндоєвропейців/арійців головним сузір’ям на нічному небі вважалось те, яке вище інших піднімалося в нічному небі, позначаючи точки весіннього й осіннього рівнодення. З 4440 по 1720 рік до нашої ери зодіак очолювався Тельцем, потім його змінив Овен, далі Риби й вже вступає в Космічні права Водолій. Вважається, що існування процесії відкрив древньогрецькій астроном Гіпарх в ІІ ст. д н.е., однак є свідчення того, що люди володіли цим знанням задовго до Гіппарха, вже в часи арійського суспільства.

Кульмінації весняно-осінніх рівнодень, які відміряла зоряна процесія немовби ділила календарний цикл на сприятливі (літні) й несприятливі (зимові) півріччя, утворюючи два річні кроки. Це саме ми можемо символічно віднайти в нашій бикоподібній стелі, розділеній по спині світовою віссю – «Деревом Життя», яке ділить стелу на дві частини. Ось і Рігведа повідомляє нам про «широко крокуючого Бика», який за два кроки проходить Всесвіт. Давайте знову поглибимось в Рігведу, щоб пересвідчитись в глибоких Природо-Божих знання наших Пращурів.

Отже, Космічно-Небесний «Зоряний Телець» здається символічним прототипом земного релігійного символу. Можливо саме тут про це давні арії залишили повідомлення: «Ти й правда, справді, бик, з бичачим поривом, нестримний для нас. Адже биком, о грізний, ти сливеш в далечині, як бик відомий поблизу» (VIII.33. 10).

Рігведа чи не найбільше шанує символ Бика приписуючи Небесним Богам  його вигляду. «Бик» — це постійний епітет Індри, а Вішну уявляється «страшним як звір», далеко крокуючим биком», «приборкувач простору». В гімні до всіх Богів (III.57.2) Індра, Пушан, звуться двома Богами-Биками з умілими руками. Ми не прив’язуємось в своїх дослідженнях до імен Богів, адже в різні часи й різні періоди створення релігійного тексту, символічне ядро розмивалось. «Поезія ріші зосереджена навколо всього лише кількох міфів, зміст незмінно повторюється, розходячись концентрами від одного ядра»[7] — зазначають академічні дослідники Рігведи. Відтак для нас важливо зосередитись не на конкретному описі Бога з рисами Бика, а на самому символі Бика, функції якого певно розходяться по підрядних образах.

Священні гімни прямо зводять символ Бика до Космічного контексту. «(Цей) бик зміцнив небо, повітряний простір» (III.30.9); «(Ледве) народившись, золотистий бик освітлює весь блискучий простір» (III.44.4); «Наздоганяючи зорі в основі закону, бик проник в обидві половини всесвіту» (III.61.7); «Хто (своїм) блиском заповнив обидва світи, (той) димом спрямовується до неба. Крізь морок видно його в хвилюючих ночах, рудий бик, в ночах – рудий бик» (VI.48.6); «Бик золотистий, чистий світить (своїм) світлом. Він пробудив покірні (йому) поетичні думки, кваплячи (їх)» (VII.10.1); «(Той), чия хода двічі могутня, хто сидить спереду перед гарячим молоком, батько наш, (Цей) бик голосно реве через два світи» (VI.73.1). Останній фрагмент шостої Мандали (73.1) для нас складає особливий інформаційний інтерес.

[1] Під церковним визначенням «канонічність», ми вказуємо на можливу культурну спадковість з арійської ідеології до слов’янської. Відтак загальновизнаний тричастинний вертикальний поділ слов’янської скульптури на окремі зони (Верх-Середина-Низ; Боги-люди-Предки), робить арійські скульптури попередниками такого просторового світогляду.

[2] РИГВЕДА. МАНДАЛЫ V-VIII. Издание подготовила Т. Я. ЕЛИЗАРЕНКОВА. Т. 2. – М., Наука, 1999 – С. 475.

[3] Там само. С.476

[4] Чурилова Л.Н. Хранители вечности («Каменные бабы»)/ [Електронний ресурс]/ «Хранители вечности» («Каменные бабы»)// – Режим доступу:  http://museum.dp.ua/articles0341.html

[5] Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре. – СПб., Наука СПб, 1993.

[6] Тут ми маємо опустити всі ті прописані нападки на символ Тельця як наживи, влади, жадібності. До уваги беремо суто космогонічний символ, якій знижується з встановленням іудаїзму.

[7] РИГВЕДА. МАНДАЛЫ I-IV. Издание подготовила Т. Я. ЕЛИЗАРЕНКОВА. Т. 1. – М., Наука, 1999 – С.473.

Тут ми зустрічаємо цікавий підтекст у значенні «гарячого молока», що на нашу думку позначає зоряне скупчення «Молочний Шлях». Тоді Бик який сидить спереду – це абсолютно точний опис сузір’я Тельця. Тут до слова навести точку зору німецького професора санскриту Майкла Витцеля про те, що у ведійській космології «Молочний Шлях» був віднесений до культу Сарасваті (sarasvafi), у значенні священної річки аріїв[1]. З цього видається досить реальною гіпотеза порівняння зоряного скупчення з молоком (молочною річкою тощо).

Варто з цього приводу придивитися також до однієї з міфологем «Велесової Книги», яка відповідає сюжету шостій Мандалі (73.1) Рігведи. Приводимо наочне порівняння в табличному вигляді нижче:

                          «РВ» (VI.73.1) «ВК» (8)
«(Той,) чия хода двічі могутня, хто сидить спереду перед гарячим молоком, батько наш, (Цей) бик голосно реве через два світи». «Тут бо Корова Замунь іде до поля синього [Неба] і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світить уночі звіздами над нами».
Символічні подібності
Міфологічний Бик «РВ» — це батько, відтак прародитель аріїв. Міфологічна Корова Замунь «ВК» — це прародителька слов’ян.
Символ Бика позначає рух, в метафоричному значенні «хода». Відтак ця ознака може вказувати на небесне сузір’я, рухоме в річному колі. Символ Корови позначає рух, в метафоричному значенні «іде». Відтак ця ознака може вказувати на небесне сузір’я, рухоме в річному колі.
Символ молока очевидно відноситься до небесного зоряного скупчення.
В обох випадках вирізняються два окремі космогонічні символи: Молоко (як зоряне скупчення) та тваринний символізм, який скоріше за все позначав сузір’я «Тельця».

Бачимо, що не тільки Керносівський ідол може бути проявником Рігведи і навпаки, а й більш пізня «Велесова Книга» може служити за свідка арійців, але цьому варто приділити окремі роботи.

Бичі риси, які відзначаються в письменних і дописемних пам’ятках арійської давнини, набувають Космічного символічного виразу та, одночасно, доводять глибину духовної традиції, фіксуючи еру Тельця. Нам випала гарна нагода перевірити самих себе, й базову гіпотезу, що тваринний символізм праіндоєвропейців це не примітивний тотемізм, а священні знання часово-просторових вимірів. Для цього нам знову таки необхідно уважніше придивитися до Керносівського патріарха

(Мал. 3) Керносівський ідол з прорисовкою пальців.

Придивившись уважніше до стели, а саме до зображення пальців ідола, помічаємо натяк на річний цикл. На кожній руці образу по шість пальців, сума їх дванадцять – це підтекст річного кола, яке проходить небесний Бик-Телець! З цього нам відразу стало зрозумілим чому Бик Рігведи покорив простір «двома кроками», «ступив через два світи», «проголошує дві половини світобудови». «Зоряний Телець» в нічному небі відмічав весняно-осінню половину півріччя (6 пальців, отже місяців), після чого він на пів року зникав за горизонтом, з’являючись на весні. Алегорично він проходив рік за два кроки. Так, Всесвіт ведійців розділився на дві половини. Досі в Індії збереглися поховальні  ритуали, де два бики доправляють небіжчика до місця кремації. Відтак закони Природи-Космосу визначали часові, просторові й етичні орієнтири арійця. Циклічний Космос повторювався в циклічності людського життя, якщо вона слідує його законам.

«Адже саме звідти потужно виблискує вниз вищий слід широко крокуючого бика» (І.154.6); «На цей вищій слід Вішну, завжди дивляться хто жертву приносить. Як на око, розверстане в небі» (І.22.20) – ось тут знаходимо перші натяки на «слід», який вбачається в космічному просторі. Далі стає більш зрозуміло. В гімнах (I.22.17), (I.154.3), (I.154.4)  бикоподібний Вішну перетинає землю трьома кроками. В гімнах (VI.49.13), (VII.100.3) – він переходить землю три рази, а в (I.154.1), (I.155.5), (VII.29.7) – йде в вертикальному напрямку, роблячи свій третій і останній крок на небесах. Все це ми можемо бачити на нашій твердій матеріальній пам’ятці території України. Космогонічні кроки присутні в іконографії ідола (Мал. 2). Вони оформленні у вигляді двох стоп, по обидві частини «Дерева Життя», які розділені «Світовою Віссю», немовби утворюючи дві половини Всесвіту. Третя стопа, зображена на боковій грані кумира й має незакінчений вигляд, роблячи натяк на третій слід крокуючого Бика, який зроблений «десь в обителі», отже недоступний людському погляду (I.154). Зображення трьох стоп віднайшлись також на кам’яному ідолі з Гамаджпи (Румунія)[2]. Стопи є майже обов’язковим атрибутом  кам’яних стел бронзової доби території сучасної України. Знаходимо їх на Федорівській, Новоселівській, Сватівській, Новочеркасскій, Белогрудовській, Чобручивській стелах.

У 2017 р. криворізькі археологи поблизу селища Горького в Тернівському районі відкрили унікальний курган, дно якого було викладене з каміння у формі стопи. Тут же знайдено могилу людини п’яти тисячолітньої давнини, в скороченій позі (колінопреклоненим)[3]. У 2013 р. на Піренейському півострові поблизу Севільї було знайдено курганне захоронення датоване 2875 – 2770 рр. до н. е. Небіжчик був похований в скороченій позі на правому боці, що відповідає праіндоєвропейським захороненням території сучасної України. Більш того в кургані знайшли виготовленні з золота та слонової кістки символи «стоп»! Потім в інших місцях Іспанії та Португалії були знайдені такі ж з кістки, слонової кістки і вапняку[4].

Приводимо наявне порівняння символів «стоп» Піренейського півострова з символами стел Української землі:

(Мал. 4)
Праіндоєвропейський/арійський символ «стоп» від України до Піренеїв.

Ми схильні вважати, що символ «стоп» уособлював череду річних циклів Всесвіту в арійській вірі. Дві стопи – два півріччя, третя (за Рігведою), прихована, пішла в обитель – це зв’язок з усією світобудовою. Приведене дає підставу зробити висновок, що зображення стоп на ідолах, в курганах, святилищах (як то в Кам’яній Могилі) та їх опис у священних збірках є проявою загальноарійської духовної культури.

Ми вже визначили, що Керносівський кумир має по вертикалі три окремі зони, по горизонталі чотири, до цього ще символічно розділений навпіл по спині «Світовим Деревом» чи «Світовою віссю». В гімні Рігведи до Всіх-Богів (X.114.1) приховано зафіксована ця світоглядна структура: «Два жара, що межують один з одним, заповнили тричастинний Всесвіт». Ця космогонія розтікається по різним гімнам, формуючи різні варіанти одного знання. Ось тут знаходимо: «Ти встановив роздільно ці дві половини всесвіту, о Вішну. З усіх боків ти закріпив землю кілочками [рос. колышками] (VII.99.3). «Кілочки» закріплені на Землі з усіх боків, натяк на чотири сторони світу. Долучивши ці припущення до наступного Гімну-Загадки (I.164.48), можемо без клопоту розкрити її подвійний зміст: «Косяків дванадцять, колесо одне. Три ступиці – хто ж це осягне? В ньому закріплені разом кілочки, мовби триста шістдесят рухомих і (одночасно) нерухомих». Розгадка: «Косяків дванадцять» — дванадцять місяців; «колесо одне» — один рік; «Три ступиці» — тричастинна структура Всесвіту; «закріплені разом кілочки, мовби триста шістдесят..» — чотири сторони світу, які пов’язані з річним колом (360 днів). Сторони світу пов’язані з річним сонячним рухом (роком) у відношенні: Північ – зимове сонцестояння, Південь — літнє сонцестояння, Схід – весняне рівнодення, Захід – осіннє рівнодення.

Арійську просторову символіку в сучасному світі можна охарактеризувати, як основні Космічно-Природні координати: (Число 3) – Земля, повітряний простір, Космос (у слов’ян Нав-Яв-Прав); (Число 4) – південь, північ, захід, схід; (Число 7) – поєднання просторових вимірів 3+7; (Число 2) – півріччя, які в помірному кліматичному поясі ділять рік на сприятливі (літні) й несприятливі (зимові) півріччя;. Рігведа в різних своїх частинах кодує цей Космічний принцип. В ній одночасно з тричленним Всесвітом постійно згадується двочленний – «О дві половини всесвіту, створіть його співцю» (І.185.3); «О Агні, (привези) нам обидві міцно встановлені половини всесвіту» (ІІІ.15.5); «Да буде істинним ваш закон, про дві половини всесвіту!» (ІІІ.54.3); «Я звертаюся до двох половин всесвіту, добре встановлених» (III.57.4); «Він заповнив обидві половини всесвіту (своєю) величчю» (IV.16.5); «О Агні, принеси жертву двом широким половинам всесвіту» (VI.11.4); «Ваша колісниця, що тіснить дві половини всесвіту, нехай приїде — золота, з бичими кіньми» (VII.69.1); «Дві божественні половини всесвіту, народжувачі бога» (VII.97.8); і так далі.

Сакральна подвійність має свої закономірності. Це закладено, як у людському Роді (чоловік-жінка) так і в Космічному. Природна відмінність чоловіка й жінки підказувала подвійність в вищих вимірах. Відтак зі сферичної арійської вселеної, розділеної на дві частини (два півріччя) мали б виділитися перші Природно-Космічні еманації Богів чоловічого й жіночого роду, що мають безпосереднє відношення до річного кола. Найбільш шановані й згадувані  парні божества Рігведи, ще й найбільш природно виражені в діаметральній протилежності є Божества Неба і Землі (dydva-pfthivi). У священному писанні вони прямо визначені, як Батько і Матір арійців. Ось погляньмо: «Небо — батько мій, родитель. Там (мій) пуп. Рідна моя, мати – це велика земля» (I.164.33); «Небо – ваш батько, земля – мати, Сома – брат, Адіті – сестра» (I. 191.6); «Да навіє нам вітер ліки, що приносять щастя, (Да пошле) його Мати-Земля, його Отець-Небо» (I.89.4); «(І) коли я хвалю вас двох, о Земля (і Небо) новою промовою, (я намагаюсь) розіслати потрійну силу нерухомого світу (II.31.5); «Двоє великих — Небо і Земля, найголовніших. Да будуть (прославлені) тут з (їх) пишністю в блискучих піснях. Коли бик, звівший дві широчайші, високі (глиби), реве, поширюючись в русі» (IV.56.1); і так далі. Не хочемо далі обтяжувати читача чисельними посиланнями з Рігведи, та й знаннями з «Дощечок Ізенбека», які кажуть про ті самі Природо-Божі закони, як то поділ на чоловіче і жіноче, батьківське й материнське, лишень знову придивімося разом до нашої Керносівської стели. Вона в своїй фронтальній композиції, у верхній частині, зліва – має зображення предмету який нагадує прикрасу, кільце (науці відомі збережені екземпляри мідних підвісок, браслетів, кілець, голок, епохи енеоліту степової Євразії), а з правої сторони зображується лук з туго натягнутою тятивою і вставленою стрілою. Це може бути натяком на предметну відповідність жіночого й чоловічого, батьківського і материнського. Цікаво, що в слов’янському Збручському кумирі, при розгляді його з фронтальної грані, ліва грань відповідає за жіноче Божество в руках якої зображене кільце, а права грань відповідно за чоловіче, на якій зображені атрибути воїна – кінь і меч. Це вимагає додаткової уваги до предметної опозиції жіночого і чоловічого в українських стелах, що може відповідати дуальності материнського й батьківського Рігведи.

[1] Witzel M. Sur le chemin du ciel. Bulletin d’etudes indiennes. – Paris, 1984. – P. 213-279.

[2] Шилов Ю.А. Прародина ариев. – К., Синто, 1995 – 744 с.

[3] Криворізькі археологи біля «Стопи Вішну» відкопали могилу «Патріарха». [Електронний ресурс]/ КРИВОРІЗЬКІ АРХЕОЛОГИ БІЛЯ «СТОПИ ВІШНУ» ВІДКОПАЛИ МОГИЛУ «ПАТРІАРХА//– Режим доступу:   https://www.5.ua/regiony/kryvorizki-arkheolohy-bilia-stopy-vishnu-vidkopaly-mohylu-patriarkha-155660.html.

Наша позиція щодо Божественної першості Батька-Неба й Матері-Землі в арійській духовній культурі, з яких виділяються всі інші Природні еманації – Боги, й Рід людській, збігається з висновками вчених Російської академії наук. Приводимо їх коментар до Рігведи по зазначеному питанню: «Число 2 символізує початок бінаризму в існуванні всесвіту: розрізнення чоловічих і жіночих принципів, верх і низ, світло і темрява, день і ніч і т. п. Цей період представлений таким парним божеством як Небо-і-Земля (dyhvaprthvt — словом, вживається тільки в подвійному, числі), яких розглядають як чоловічий і жіночий початок – від них пішли всі боги. Ось як зображується, наприклад, в гімні, звернення до Неба-і-Землі, народження Агні: «Двоє нерухомих, позбавлені ніг, отримали рясного зародка, рухомого, маючого ноги, немов рідного сина, в лоні батьків» (I.185.2)»[1]. Зрозумівши, що як Рігведа так і Кернесівська стела в своїх вищих принципах зорієнтовані на Космічний першопочаток (в обох інформаційних носіях це кодується зоряним Тельцем), з цього система уявлень арія могла природно систематизуватись від найвищого Космічного принципу, через космогонічних Богів (природні архетипи Неба, Землі, Сонця і т. д.), до людини. Зворотній зв’язок від людини до Космічних вічних законів знову таки пролягає через Природу (Богів), яка своїми символами  (положенням Сонця, річними циклами, сторонами світу, рослинними циклами, тощо) вказує на час долучення до вищого, що в арійському суспільстві реалізовувалось через високоорганізовані ритуали.

В Рігведі зародок людини походить від Вселенського закону. Окрема людина розглядалась як зосередження Всесвіту. Свідомість кожної людини походить від власної центричності, від свого втілення в якому наочно реалізовані закони Космосу-Природи: Космічний вимір — південь, північ, захід, схід. Людській вимір — справа – зліва, спереду – с заду; Космічний вимір – верх, середина, низ. Людській вимір – голова, тулуб, ноги; Космічний вимір – дихотомічна структура року (два півріччя), доби (день, ніч), дихотомія Землі й Неба тощо. Людській вимір – тіло поділене на дві частини від півкуль головного мозку до скелетної системи. Так у фігурі людини закладено дзеркало світу, втілена ідея Космічного центру, на сплетінні якого перебуває сама особистість. Кожен з нас несе в собі відомості про весь світі, про все суще, володіє можливим доступом до всіх його частин і в деякому сенсі є всім. З цього положення ми відразу зрозуміємо ведійську складність образу Пуруши – першолюдини, з частин тіла якого Боги створили Всесвіт. Згідно Рігведі, Пуруша наділений здатністю «бути єдиним» і «бути всім», а також «бути батьком своїх батьків»[2].  Він Всесвіт, народжений на початку (X.90.2,7). З голови його розвинулось Небо, з пупа виник повітряний простір, зі стоп Земля (X.90.14). Боги пожертвували Пурушу на кострі, тричі сім виклавши дрова (X.90.15) – тут знову обігравання сакральних чисел світобудови 3,4, які в основі дають 7. У зв’язку з цим ми зобов’язані привести збережені язичницькі національні уявлення про людину, як уособлення Всесвіту: «Один опис каже, що людина складається з восьми частин: серце від каменю, тіло від персти, кістки від хмар, жили від імли, кров від чорного моря, теплота від вогню, очі від сонця, дух від Святого Духа»[3]. Уявлення про людину  і Природу як одне ціле є спадком нашого загально індоєвропейського світоглядного минулого.

Всю цю ведійську науку ми також можемо розпізнати й в людиноподібній Керносівській стелі, яку співробітники Дніпровського національного історичного музею називають «Давньоарійським Адамом».  У праіндєвропейського «Адама» виразно виокремлені верх (голова), центральну частину (тулуб) й низ (ноги, ступні). Поділ фігури на три окремі зони чітко виражається в бокових гранях кумира, де окремішність зон відділені звивистими лініями. Зигзагоподібна лінія являється загальним символом народів позначаючи рух води. В переносному значенні рух води міг символізувати космічні божественні води, про які стає відомо з уявлень ведійців. Ці космічні води заповнювали простір, несучи в собі зародок життя. Вважаємо, що ці символічні води заповнюють бокові грані кумира, таким чином ділячи фігуру на верхню, середню, нижню частини по горизонталі.

На задній грані кумира (Мал. 5), майже весь іконографічний простір (всі три зони) заповнений символом «Дерева Життя», «Світовим Деревом» чи «Деревом Роду». Те, що цей символ є загальноіндоєвропейським, й для українців постає святим, думаємо тут говорити не має потреби. Саме етнічні українці зберегли знання про космогонічну модель Дерева, яке сягає трьох світів: коріння «Дерева» йде у світ предків, стовбур відповідає світу людей, а крона пішла у світ Богів. Більш того, українці зберегли стародавні космогонічні колядки в яких описано теологію «Дерева». Досить наочним прикладом може бути стародавня колядка «Сосна і два голубоньки»[4]. Постає питання: так як же це може бути пов’язано з заявленою темою «Рігведа і Керносівський ідол»? Знову варто звернутись до нашого кам’яного «Храму знань».

(Мал. 5) Керносівський ідол. Вигляд зі спини.

В українській колядці йдеться про двох птахів на «Світовому Дереві», які радяться як світ творити – це символічний акт творіння організованого Космосу. В Рігведі, в якості «Світового Дерева» виступає дерево «Ашваттха» (aQvattha – смаківниця) [примітка[5]]. Це «Дерево» з солодкими ягодами, на якому сидять два орла (І.164.20-22)! В останній Х мандалаі «Ашваттха» знову таки згадується в контексті «Дерева», на якому «два гнізда» (натяк на місце перебування птахів): «У (дерева) Ашваттха місце вашого проживання. «У (дерева) парно зроблено ваше гніздо» (Х.97.5). Звідси залишився один крок до того щоб побачити в Керносівському образі витоки міфу про «Світове Дерево» і двох птахів на ньому. Погляньмо на (Мал. 5)! Дійсно, графіка задньої частини ідола передає два символи у верхній частині «Дерева Життя», які немовби розділені «світовою віссю» — «хребтом образу» (виділено на малюнку 5). Хоч в цих двох зображеннях проблематично побачити птахів (якщо не залучати до справи нескельні петрогліфи давніх людей чи геогліфи птиці з плато Наска), тут існує абсолютно чіткий натяк на психологічний символ подвійності, який з часом розійшовся по різних культурах і різних етносах в своїх особливостях, немовби хвилями від кинутого в одному місці каміння.

В цьому дослідженні особливо вражає глибина української культурної пам’яті й та національна воля до збереження вічних символів. Порівняймо «Дерево Життя» 5 тисячолітньої давнини (Мал. 5) з «Деревом» відносно сучасної національної культури українців (Мал. 6):

 

(Мал. 6) Український національний символ «Дерево Життя» в різних мистецьких виявах.

Стає зрозумілим, які символи є вічними, йдуть в неперервному зв’язку з людським Родом й будуть рушійними силами майбутнього духовного відродження.

Залишається питання чи саме з птахами був пов’язаний найархаїчніший символ «Дерева Роду» на спині арійського патріарха (Мал. 5). Думаємо правда лежить ще глибше.

Візуальна концепція кола з квадратом на спині ідола, з вписаними в них зображеннями, які своєю графікою нагадують більше дерева ніж птахів, справляє враження передачі ідеї полярних протилежностей. Тут це скоріше пов’язано з природними сезонними перетвореннями в річному циклі. Крона лівого дерева відрізняється від крони правого, в цьому можна побачити зимове і літне дерево, у своїх полярних протилежностях. Ці полярні протилежності розділені «Світовою Віссю» — стовбуром «Космогонічного Дерева», що у вірі ведійців позначало зв’язок між Небом і Землею. «Протягнута нитка закону» — казали ведійці (за Рігведою). Що могло формувати уяву про ту небесну «вісь» чи «нитку» чи «знак»? Знак дихотомічної осі міг сформуватися з положення Сонця на Небі у річні рівнодення й сонцестояння, яке візуально ставало в одну лінію. Іншими словами: полуденне положення Сонця в річному циклі могло вказувати чи відмічати границю півріччя, що за спостереженнями людини будувало уявну вісь Сонячної екліптики. Ця вертикальна вісь сприймалась як вісь життя – це найкоротший шлях, що зв’язує Землю й Небо. «Стій прямо нам для допомоги» (I.30.6) – гімн до Індри; «О Дерево божественної солодкості. Коли будеш ти стояти прямо, дай тут багатства» (III.8.1) – гімн до жертовного стовпа; «Вшануй Богів, о Дерево» (І.142.11)  – гімн-апри.

На наш погляд, концепція річної дуальності (сприятливий і не сприятливий сезон в житті землеробів), породила першу Божественну пару на кроні «Дерева Роду» — це Батько Небо з Матір’ю Землею. З часом, під натиском часових трансформацій первинні знання втратились. Все ж залишилось ставлення до символу, як до явища з середовища священної Природи. Вже два птахи стають в українській культурі головні на гілках святого «Дерева», залишаючи місточок до праіндоєвропейських/арійських  Батька з Матір’ю через весільну символіку.

Доктор філологічних наук Топоров В.М. визнавав що: «Числова символіка Рігведи безпосередньо пов’язана зі структурою світового дерева, яке задає просторову структуру всесвіту»[6]. Дослідники як правило зводять цю структуру Всесвіту до тричленного поділу на верх-середина-низ. Керносівська скульптура, він же «Грізний чотирьохгранник який побиває трьохгранник» (за Рігведою), підказує, що крім тричленного вертикального поділу існував чотиричленний поділ по сторонах  світу й горизонтальний поділ сферичного Всесвіту арійців на дві частини (два півріччя). В структуру арійського «Дерева Життя» було вкладено крім просторового виміру ще й часовий вимір. Тут на передній план виходить розуміння Космічно-Божественного порядку, який розгортається в часі та просторі. Для праіндоєвропейців календарний рік певно був вищим одкровенням – Божественна дія у Всесвіті. До слова відразу спадає на думку пророцтва Івана Богослова, пророцтва, які він передав сам не знаючи їх значення, як і не знали про що йдеться впорядники Біблії: «І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця. Посеред вулиці його і річки, по цей бік і по той бік — Дерево Життя, що приносить дванадцять плодів» (Об. 22:1-2). Чи не знаходимо тут, що «дванадцять плодів» то і є вічні закони річного кола з 12-ма місяцями, й та реновація праіндоєвропейської віри з найсакральнішим символом «Дерева» до якого прийдуть народи: «І якщо хто відніме від слів книги пророцтва цього, відніме Бог участь його від Дерева Життя та з міста святого, записаного в книзі цій» (Об. 22:19).

Є ще окрема деталь зображення на Керносівському образі, яка за своїм значенням може безумовно поєднати дві пам’ятки. Одне з найпопулярніших Божество Рігведи й найбільш згадуване – Агні, Бог вогню у всіх його проявах. Це не тільки земне явище, це ще й життєдайний початок «Сила Жару», щось «Одне», в якому було закладено силу розвитку, і оболонкою якого слугувала пустота (за Рігведою). Просто не підлягає логіці щоб стела з села Керносівка, яка займає першість відносно Рігведи, не зафіксувала ці знання!

В українському «Дереві Життя», яке відроджується з культової пам’ятки доби бронзи, в нижній його частині під «корінням Дерева», за нашими висновками зберігається символічний код «Вогню» (Мал. 7).

(Мал. 7) Керносівський ідол. Вигляд зі спини.

Згідно з музейним описом ідола (за Чуриловой Л.Н.[1]), зліва від кореня зображена плавильна піч, а праворуч — ложка для розливу металу. Ці знаряддя праці коваля-металурга можуть бути застосовані тільки за однією умовою – при поєднанні їх з енергією вогню. Цей символічний код відповідає не тільки логіці іконографії Керносівського ідола (слово ідол  (ude+ul) – «піднесений вогонь»), а й розміщенню його знизу статуї. Вогонь розкладається на землі, отже знизу у коріння «Дерева». Цікаво що одним з місць народження Агні в Рігведі називається камінь, це цілком узгоджується із загальною концепцією вищого знання як прихованого і не проявленого. Проявником вищого для свого Роду можуть стати тверді матеріальні пам’ятки бронзової доби території сучасної України.

Висновки. Теологи завжди кажуть про простоту Бога. Чому ж так? Бо релігійні потреби частини людства необхідно було втиснути в обмежені рамки сприйняття. Бачачи Божественність в людській подобі, що перевершує Природні закони, саме в такій формі людство здобуло авраамічний монотеїзм. Дійсно це було зрозумілішим ніж віра «Золотого віку» з її проникненням в Космічно-Природну реальність. Легше зрозуміти персону Бога Творця, ніж відчути в собі вічні рушійні сили Природи й нашу причетність до неї. Звичайно і в цьому питанні не все так просто. Щоб настільки потужно впливати на хід людської історії монотеїстичні релігії повинні були відображати дуже глибоку сторону людської свідомості. Однак вже багато хто відчуває «останні подихи» персоніфікованих, надприродних Богів на противагу подій космічного характеру.

Ця ніч, осяяна спалахами творчого духу, вмістила в себе настільки чудові досягнення релігійної точки зору і поезії, що ніхто не сумнівається у величі ведійської культури. Але її творці, як пише сучасний дослідник, «здається, не залишили на землі ні яких слідів»[2].

«Ведійська археологія неможлива» — пише В. Pay. А філолог Топоров В.Н. додає: «Скудність матеріальної, «речової» культури ведійських племен безсумнівна, хоч ведійська археологія все-таки «не можлива», але для того, щоб цей привид отримав своє більш реальне втілення необхідно знати, де потрібно шукати цю його «плоть» і що вона могла являти собою»[3]. Саме так, треба знати де шукати – кажуть українці, сліпо ходячі ногами по загальнолюдському минулому!

У розкритому нами інформаційному контексті давньої археологічної пам’ятки, засвідчено надлюдські зусилля праіндоєвропейських мудреців передати таємницю життя і смерті, долучити нас – генних нащадків, до законів вічного Всесвіту. Вони стверджували —  життя явище Космічне. Цьому вчила школа Природи.

Стрижнем на якому трималась система арійської віри був найвищий принцип Космічного прецеденту, акту, що зашифрований в символі Бика-Тельця. З нього породжувались перші Боги-Природні еманації.

Символ Бика-Тельця, відразу й часовий маркер існування організованої релігії, визначений відповідною ерою.

Останній гімн Рігведи, як і бикоподібна стела з с. Керносівка, чітко дають зрозуміти в чому наша єдність. Гімн-заклик так і називається «Гімн єднання»:

(X.191)

 Разом збираєш ти, о Бик,

О Агні, всі (дари) від благочестивого.

Тебе запалюють на місці жертовного возливання!

Принеси нам скарби!

  1. Разом сходьтесь! Разом домовляйтесь!

Як колись боги з думками, направлені разом,

Сиділи у (своєї) частки (на жертвоприношенні)!

3.Єдина порада, збори єдині,

Єдина думка, рішення спільне у них.

Єдину пораду я раджу вам,

Єдиним возливанням жертвую вам.

  1. Єдиним (та буде) вам задум,

Єдиними – ваші сердця!

Єдиною буде ваша думка,

Щоб було у вас добра згода!

 [1] Чурилова Л.Н. Хранители вечности («Каменные бабы»)/ [Електронний ресурс]/ «Хранители вечности» («Каменные бабы»)// – Режим доступу:  http://museum.dp.ua/articles0341.html

[2] Топоров В.Н. Исследования по этимологии и семантике. Том 3: Индийские и иранские языки – М., Языки славянских культур, 2009 – С. 16.

[3] Там само.

 

[1] РИГВЕДА. МАНДАЛЫ V-VIII. Издание подготовила Т. Я. ЕЛИЗАРЕНКОВА. Т. 2. – М., Наука, 1999 – C. 477.

[2] Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2 т. Т. 2. – М., Советская энциклопедия, 1992 – С. 351.

[3] Забылин М. Русский народ, его обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. – М., Издание книгопродавца М. Березина, 1880 – С.184.

[4] Лариса Мурович. Дерево Рідного Роду. – Канада, 1984. – С. 12.

[5] Пригадаймо чудо Ісуса Христа, описане в Євангеліє від Матвія: спаситель з роду Давидового побачивши при дорозі Дерево – вічнозелену смаківницю, прокляв його і водночас умертвивши. «Нехай плоду із тебе не буде ніколи повіки» (Мт. 21:18-19) — промовив Ісус. Тут Помазаник умертвив не просто Дерево, а один з головних символів праіндоєвропейської віри! Іудохристиянська традиції  піклувалась про ідеологічне поборення символів не свого кореня. Мойсей знищив Тельця, Ісус прокляв Дерево – це підказки де шукати релігійні основи праіндоєвропейців.

[6] Топоров В.Н. Первобытные представления о мире. С. 26.

[4] Генофонд. РФ.  Чему улыбается Косинна? [Електронний ресурс]/ Чему улыбается Косинна?// – Режим доступу: http://xn--c1acc6aafa1c.xn--p1ai/?page_id=25863.

 

                                      Автор: Завалій Олександр