За матеріалами наукового бюлетеня«Українське релігієзнавство» №92 (2020 р.)

Анотація. В часовому проміжку 4800–3600 до н.е. в східній частині Трипільського ареалу виникають «поселення-гіганти» чи «мегасайти»/«мегапоселення» (робочий термін сучаснихархеологів) з тисячами будинків. В центральних частинах цихжиттєвих конгломератів дослідники виявляють спеціальні споруди, які визнають святилищами, сакральними комплексами чихрамами. На пізніх періодах існування трипільської культуривони зникають. Ці релігійні споруди були побудовані з орієнтацією на видимі процеси руху небесних світил та закономірності циклічного обертання Землі у просторі. Вони включалиу своєму внутрішньому наповненні як правило хрестоподібні вівтарі, ритуальний посуд, корита з зернотерками для приготування ритуального хліба та численні інші церемоніальні та релігійні артефакти. Трапляються й унікальні знахідки, як то золота прикраса (елемент престижу) та перфорований глинянийдиск з фішками до нього з простору Небелівського Храму.Внутрішні та зовнішні стіни трипільських сакральних центрівбули розписані природними фарбами з домінацією червоногокольору. Досліджується й різьблення по дереву для прикрашенняелементів каркасу споруди. Перші Храми на території Європейського континенту показують, що навіть в той час існувалакультова архітектура. Загалом стає зрозумілим, що подібнітрипільські об’єкти релігійного поклоніння несли в собі закодовану астрономічну інформацію у знаково-символічній формі. Сама будівля орієнтувалась за сторонами світу й проектуваласьвідносно видимих небесних тіл. Це вказує на те, що трипільцімали достатньо чіткі світоглядні орієнтири, які дозволяли виходити на рівень осмислення структури й механізмів функціонування багатьох природних циклічних процесів на Землі. Трипільська космологія єднала небесну та земну сферу, а Храм бувточкою дотику земного з видимим Всесвітом.У своїй роботі автор відслідковує наявні аналогії в структурі побудови храмових комплексів Трипілля та сакральнихкомплексів стародавнього Близького Сходу й біблійних уявленьпро Скинію та Дім Господній в давніх юдеїв, враховуючи тойфакт, що трипільське храмобудування відоме з 4 000 років до н.е.і старше від Близькосхідних аналогів на декілька тисяч років.Знаходяться також суттєві паралелі в будуванні храмів в контексті індоєвропейської релігійної спадщини.Зазначено, що Храм був не лише метафізичним відображенням річного кола з орієнтацією на точки рівнодень та сонцестоянь, але мав й вищу релігійну функцію, яка полягала у поєднанні земної сфери з небесною, зв’язку людини з містерієюКосмосу.

Ключові слова: Храм, храмобудування, трипільськакультура, Небелівський Храм, ритуал, релігія трипільців.

Постановка проблеми. Серед актуальних питань,що стосуються підвищення національної свідомості суспільства, постає вивчення надбань народів, які тривалийчас проживали на території сучасної України. Важливимпитанням є збереження та передача наступним поколіннямскарбів духовної культури землеробського етносу. Такимикультурно-духовними скарбами українців постають «храмові комплекси» трипільської спільноти.

Храм – культова споруда, яка містить у собі певнірелігійні символи, які відображають відповідні сакральнісмисли, концепти. В ньому яскраво проявляються особливості мислення та світогляду його творців. У будь-якійкультурі Храм – це сакральний простір, особливий видспоруди, святе місце, центр світобудови. У давнину говорили: «Яким би не був брудний світ, він постійно освячується святістю вівтарів» (за Мірча Еліаде). Храм претендує на модель «першотворіння», а його святість походитьвід небесного світу. Храм є виразом невербальної комунікації між людством та сприйняттям божественності, а давнясимволіка Храму є знаковим комплексом. Її вивчення, проявлення семіотичних кодів та закономірностей сприяє можливостям міжкультурної комунікації.

Храми та культові предмети в них свідчать про те,що існували складні релігійні практики у трипільців, а немагічні, як це зазвичай заявляється. Ми вважаємо, що доступні нам археологічні матеріали підтверджують складність релігійних обрядів. Деякі культові споруди маютьдобре збережені елементи живопису та інвентарю. Все цескладає певну світоглядну систему давніх землеробів території сучасної України.

Мета роботи – дослідження спрямоване на пояснення етимології Трипільського Храму як верхівки релігійногожиття енеолітичної спільноти землеробського типу території сучасної України. Перенесення акценту з матеріально-археологічного осмислення «Храмових структур» трипільців на їх концептуальне, світоглядне осмислення. Розкриттяважливої ролі релігієзнавства у дослідженні трипільськоїкультури. Пам’ятаючи афоризм Дж. Фрезера про те, що всякультура походить з Храму, ми вважаємо тут за потрібнерозкрити, як найважливіший момент, складну релігійнусвідомість трипільського суспільства.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській релігієзнавчій думці розкриваються основні поняття енеолітичного храмобудування території сучасної України. Розкриваються ключові питання та основні положенняорганізованої комунікативної релігійної системи трипільців.

Виклад основного матеріалу. Відомості про культові споруди в житті трипільської спільноти почали з’являтися в 70-х роках минулого століття. Український археологТ. Г. Мовша вперше зібрала свідчення про святилища трипільської доби [Мовша: 201-205], але на той час це виглядало не достатньо обґрунтованими свідченнями й такими,що перебільшували значення енеолітичних землеробів території України. Вже більш вагомим доказом існуваннярелігійних споруд у трипільців стала знахідка святилищана поселенні Коновка, що в Чернівецькій області [Шмаглій1985: 42-52]. У 1973 р. з закордону надійшла звістка про відкрите святилище Кукутені-Трипілля біля села Гелеєшть уповіті Нямц в Румунії. Святилище громади знаходилось всамому центрі поселення [Religion].

Так послідовно збиралася археологічна база по культовим спорудам та святилищам трипільської спільноти.Вже на початок ХХІ ст. було відкрито не менше 15-ти культових будівель та споруд, які в час свого функціонуваннямогли належати до різних форм суспільно-культовихосередків.

Справжній прорив у дослідженні сакрального трипільського будівництва прийшов з розвитком технологічних можливостей магнітної археологічної зйомки на місцевості. Починаючи з 2009 р., на трипільських поселеннях задопомогою сучасної магнітної зйомки відкривається світконцентричних колоподібних планів навколо центральнихмайданів, житлові квартали з мережею складних вулицьвсередині них, залишки централізованих гончарних та металургійних комплексів та невідомі до цього часу прямокутні конструкції великих розмірів, які розташовувались внезабудованих частинах поселення між концентричнимикільцевими коридорами гігантських поселень чи в їх самому центрі. Такі аномалії в археологічному науковому світіотримали назву «мегаспоруди» чи «мегаструктури» (термінвведений археологами Михайлом Відейком та ДжономЧепменом), що є суто робочими археологічними термінами. На сьогодні «мегаспоруди» трипільського періоду відкриті в Небелівці, Володимирівці, Доброводах, Майданецькому, Тальянках, Мошурові, Глибочку, Веселому Куті, Тростянчику, Війтівці, Білому Камені, Заболотному, Тернівці,Петрени (Молдова), Стольничени (Молдова), Адинката (Румунія) [Hofmann 2019: 12]. Зараз ці унікальні поселеннязнаходяться в центрі уваги різних міжнародних проектів тагрантових досліджень.

Вперше за історію археологічних досліджень трипільських споруд за результатами попередньої магнітноїзйомки у 2012 р. було організовано розкопки «мегаспоруди» біля с. Небелівка в Новоархангельському районі Кіровоградської області за фінансової підтримки ArtsandHumanitiesResearchCouncil (AHRC) та гранту від NationalGeographicSociety [Відейко, Бурдо 2015: 310]. Споруда виявилась найбільшою в ареалі культурного комплексу Кукутень-Трипілля (1200 м²). Після всебічного дослідження їїзалишків «мегаструктура» виявилась головним Храмом напоселенні Небелівка [На східній 2015: 7], [Відейко 2015: 231-233], [Cucuteni 2016: 70]. Визнання прийшло й на міжнародному рівні. Так у 2015 р. на ІІ Шанхайському всесвітньомуархеологічному конгресі відкриття Трипільського Храмувнесли до десятки найкращих у світі серед інших того самого профілю [TheTripillia 2020]. У 2019 р. науковці Даремського університету, які безпосередньо брали участь в розкопках «мегаспоруди» та самого трипільського поселенняНебелівка, опублікували в Великій Британії роботу «ThePilgrimageModelforTrypilliaMega-Sites: ThecaseofNebelivka,Ukraine» [Chapman 2019: 30], де вже простежуютьсяпараметри паломницької моделі до Небелівки.

У 2016 р. під час польових розкопок трипільськогопротомістаМайданецьке були зроблені додаткові магнітнізйомки місцевості, після чого було виявлено одразу трихрамові забудови [Трипільські розкопки]. Про знахідкуповідомив український археолог Михайло Відейко. Він же згрупою археологів розкопав Трипільський Храм неподаліксела Копачів Обухівського району, Київської області [Археолог розповів]. В Тальянках – найбільшому протомістінеолітичної Європи та всього культурного комплексу Кукутень – Трипілля, геомагнітна зйомка показала в самомуцентрі поселення колоподібну структуру, яку попередньовіднесли до храмової забудови [Відейко]. Відтак, на сьогоднів Україні розкопано щонайменше п’ять трипільських «храмових комплексів», зафіксовано ще не менше восьми сакральних об’єктів і накопичення матеріалів постійно продовжується. Можливості попередньої магнітної зйомки намісцевості показали високу точність інтерпретації трипільських споруд й проклали методологічний шлях до переведення археологічного терміну «мегаспоруда»/«мегаструктура» в термінологію релігійного дослідження – «Храм».

Попередні геомагнітні зйомки великих аномалій тавідкритий Трипільський Храм (він же в публіцистичній літературі Храм Семи Вівтарів, Храм Небес, Космічний Храм,Небесний Храм) виявили певну просторову організацію намісцевості й особливу виокремленість серед інших споруд.Як правило, «мегаспоруди» на зйомці та розкопаний Небелівський Храм зорієнтовані на світову вість «схід – захід»(причому головний вхід в Небелівський Храм був зі сходу),вони знаходились на підвищеннях/пагорбах біля річок ймали видимий розрив у плануванні будівель саме зі східноїчастини поселення. Така канонічність більшої частини «мегаспоруд» та відкритого Храму могла вказувати на якусьпевну традицію їх побудови або певний світоглядний стандарт. З релігієзнавчої точки зору, розміщення на підвищенні релігійних споруд мало значення в обрядовому вимірі. Піднесеність на місцевості обумовлена близькістю досвященного неба, сакралізація гори – місця перших святилищ в природі. Суспільства мисливців-збирачів залишалипісля себе вівтарі на горах та різні мегалітичні блоки зізнаками, пов’язаними з магією полювання [TheImige 2017:7]. Це могло задавати світоглядний вектор вже до землеробських суспільства з пристрастю до розміщення Храмів напагорбах/підвищеннях/горах. Гори в міфологіях світу фігурують серед образів, які зв’язують Небо та Землю. Тобтопередбачається, що гори знаходяться в «Центрі Світу».Справді, в численних культурах згадуються міфічні абореальні гори, розташовані в самому «Центрі»: Меру в Індії,Голгофа в Єрусалимі, Гарізім в Палестині, Хараберецаіті вІрані та багато інших прикладів.

Водна стихія також була обов’язковою складовоюпланів трипільських забудов і, як правило, до Храмів річкибули дотичні зі східної сторони. Відкритий НебелівськийХрам знаходився у підніжжях р. Небель, й при своїй орієнтації центрального входу на Схід якраз був пов’язаний зводною стихією колись повноводної річки. У цих маркерахдосить чітко простежуються характерні риси стародавніхміфів про заснування світу і небесного святилища, поставленого в ознаменування над переможеними водами хаосу.В міфах народів світу поява Бога-Творця проходить надпочатковими водами. Тут можна простежити реальністьприродних явищ до релігійних і культурних форм енеоліту. Можливо, для трипільців вода, крім родючості, первозданності, стихійності, ритуальності тощо, могла означатитакож «родову пов’язаність». На цю думку наштовхує досить повторюваний сюжет з керамічного трипільського посуду з різних частин їхнього світу. На них зображені коловидні структури, які явно повторюють планування трипільських поселень, а що найголовніше – ці коловидні об’єктизавжди символічно з’єднані товстими лініями. Більш того,такий сюжет завжди знаходяться в центральній частинівсієї композиції, яка розділена на три яруси (середній ярус– людський світ, верхній – небесний, нижній – підземний).Те, що світ трипільців уявлявся триярусним, встановив щеакадемік Б. Рибаков провівши паралелі між трипільськимживописом та Рігведою [Рыбаков 1981: 340]. Товсті лінії відколовидних структур трипільських композицій пов’язуютьвсі три яруси та умовні трипільські поселення воєдино. Цеможуть бути підказки, що трипільці уявляли річки певною«родинною павутиною», яка єднала воєдино їхні земні поселення та зв’язували їх державу з силами небесного іпідземного. В своїй монографії «Язичництво стародавніхслов’ян» Б.Рибаков наводить дуже цікаві данні про тунгуську космогонію, яка знала тривимірну структуру світу, пов’язану воєдино космічною річкою [Там само]. Ці паралелінадзвичайно інтригують у зв’язку з трипільською іконографією.

В експозиції Національного науково-природничогомузею НАН України (м. Київ) на огляд виставлена частинатрипільського піфоса [стенд енеоліт], де крім коловиднихструктур, воєдино пов’язаних лініями, давні митці створили наліпом пагорб в центральній частині багатоскладовогокола. Це дещо нагадує спосіб трансляції сакральної інформації, де пагорб – це святая-святих поселення, на якихзазвичай розміщувалися святилища чи Храми, а павутиналіній – то система живих річок, пов’язаних між собою єдиною сакральною силою. Припущення про наявність такихуявлень в середовищі трипільців може бути підтвердженеаналогами з прикладів етнографічних даних та фактамифункціонування дохристиянського українського свята,зокрема, Рахманського Великодню (або Правої середи). Підчас свята на воду річок спускались шкарлупи від великодніх писанок, які за легендою мали доплисти до «рахманів», «своїх людей», які переселилися за Синє море. Відтак культ води, як систему духовної комунікації, яка єднаєвоєдино земний рід та сакральні сфери, можна досліджувати на різних історичних етапах території України,починаючи з енеоліту. Беручи до уваги той факт, що такіпротоміста, як Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Небелівка, Вододимирівка, Мошурів, Глибочок, Веселий Кутрозташовувались один від одного лишень в якихось 10-20кілометрах та існували приблизно в один і той же історичний час, а річки були їх обов’язковими супутниками,можна припустити, що Храм та водна стихія були поєднанів ритуальному комплексі та входили в єдину павутину метафізично об’єднаних трипільських поселень.

Орієнтація землеробських «мегаструктур» на світовувісь «схід-захід» та чітке положення Небелівського Храмуцентральним входом на схід сонця (з невеликим відхиленням) надає привід говорити про релігійну традицію, пов’язану зі стороною світу, звідки народжується життєдайнаенергія. Схід – це напрямок, в якому людина за всю своюісторію існування бачить зранку сонце, тому асоціацію зісходом сонця як з життям, а захід – зі смертю треба вважативродженою особливістю людського виду. Землеробськомуетносу, зорієнтованому у світоглядному плані на природніпроцеси, схід був ще й сакральною точкою весняно-осіннього рівнодення. Річ у тому, що тільки два рази на рік,саме в дні весняного й осіннього рівнодення, сонце точносходить над горизонтом в східній частині світу. Іншимисловами, 21 березня та 23 вересня схід та захід Сонця збігається зі світовою віссю «схід-захід». В цілому річну процесію Сонця над східним горизонтом можна описати так: вдень весняного рівнодення (21.03.) сонце підіймається точно на Сході, потім в міру збільшення дня воно сходить всеближче й ближче до півночі, після чого досягає крайньоїпівнічної точки в день літнього сонцестояння (22.06.), потімв міру зменшення дня воно сходить все далі й далі на південь, знову проходить схід у день осіннього рівнодення(22.09.), і потім продовжує свій рух на південний-схід, досягає крайньої південної точки в день зимового сонцестояння (22.12.), і далі процес повторюється.

Орієнтація Трипільського Храму на «схід-захід» може додатково свідчити про наявність у трипільців солярного (сонячного) культу, що є характерним для багатьохархаїчних і сучасних релігійних культур.В наших дослідженнях важливо, що просторова організація Небелівського Храму чітко фіксує головний вівтарпо вісі «схід-захід», а відносно головного входу він знаходився центрично по лінії. Всі відомі нам вихідні археологічні данні по «Храму Семи Вівтарів» стоять на тому, що вдні сонячних рівнодень релігійна будівля забезпечувалапрохід «сонячного коридору» до головного вівтаря. Це фіксувало космічну точку нового сезону. День весняного рівнодення ймовірно вважався найбільшим річним святом та бувпочатком Нового Року. Все ж ми не перші, хто фіксує такетвердження: про астрономічне призначення «Небелівського Храму» й організацію «сонячного проходу» до вівтарів зазначав ще у 2015 р. археолог М. Ю. Відейко [Видейко]. Тут відразу варто провести аналогію з «Царськими вратами» чи «Вратами Рая» церковного вівтаря, які протягомпасхального тижня залишаються відкритими під час усієїслужби. Пасхальний канон пояснює це так: «Христос воскрес із могили і відкрив нам врата в Рай. Захід, навпаки, –це область мороку, скорботи, смерті, це вічний притулокпомерлих, які очікують воскресіння тіл і останнього суду»[Гудимова 2019: 3]. Відомо, що Пасхалія прив’язана до весняного рівнодення, але з поправкою на літочислення древніх юдеїв, де свято починається не раніше весняного рівнодення в першу неділю після повного місяця. Відтак, уважніше придивившись до християнської церкви, зорієнтованої за сторонами світу, прив’язаної своїм вівтарем на схід, і«Райськими Воротами», які відчиняються під час весняногосвяткування Воскресіння, чи не проявляється тут деякаприхована запозиченість з енеолітичного світу, коли в часвесняного рівнодення по сонячному східному «проходу»через храмові ворота на вівтар потрапляла енергія життєдайного світла. Загальновідомо, що християнські церквипроектуються як імітація небесного Єрусалима і, звичайно,в ній немає нічого випадкового [Там само]. Відповідно дохристиянського старозавітного вчення, вхід в Едем був розташований зі східної сторони (Бут. 3:24), і на тій же самійстороні був розташований вхід в Скинію та пізніше входи вхрами Ізраїлю, а також з тієї ж самої сторони повинні буливходити відвідувачі храму кінця часів (Єз, 40:6) [Небесный2018: 56]. У Єзекиїла знаходимо: «Потім привів мене назаддо входу в храм, аж ось з-під порога храму тече вода на схід,бо храм стояв лицем на схід. Вода текла з-під споду з правого боку храму, на південь від жертовника» (Єз, 47:1); «І вінповів мене до внутрішнього дворища Господнього дому, іось там коло входу в Господню святиню, між сіньми та жертовником, стоїть з двадцять п’ять людей, спиною до Господньої святині, а лицем до сходу. Вони поклонялись до сходу,до сонця» (Єз, 8:16). З приведеного не можливо не відчутиприв’язаність до релігійного контексту Сходу в юдео-християнській традиції як до сторони світу, де народжуєтьсяСонце. Це досліджується від уявлень про Едемський Сад йдо образу Ісуса Христа, якого ще називають «Сонцем Правди», який прийшов «з висоти Сходу» (Лк 1, 26:38).

Для нашого дослідження дуже важливо залучитиконцепцію Храму, присутню в релігіях стародавньогоБлизького Сходу і в біблійній літературі, бо давність відкритого Небелівського Храму фіксує ієрархічну першістьпонятійних закономірностей сакрального будівництва. Завизначенням Мірча Еліаде, «іудейство запозичило Древньо-східну концепцію Храму як копії небесного архетипу. Цяідея, можливо, є однією з останніх інтерпретацій, якурелігійна людина дала первинному пізнанню священногопростору, протиставленого мирському» [Элиаде].

Релігійна феноменологія Сходу простежується ще зчасів печерних людей. Мірча Еліаде у своєму дослідженні«Історія віри та релігійних ідей» приводив знахідку з печери в австрійських Альпах, де три ведмежих черепи такістки кінцівок були укладені давніми людьми по світовійвісі «схід-захід». Такий ритуальний вияв трактується підношенням Божеству [Элиаде].

В енеолітичних пам’ятках Зауралля відомі кругопланові святилища (типу святилища Савин), які зорієнтовані за сторонами світу, а їх земляні вали з проходами фіксували маркери сонячних та місячних положень, пов’язаних з сезонними та добовими часовими змінами. Орієнтація проходів за сторонами світу свідчить про те, що їх будівничі приділяли велику увагу не тільки Землі, а й Небу,які сакрально поєднувались в одну світоглядну систему. Залишки жертвопринесень в цих святилищах виявили сакральну прив’язаність до точок сходу та заходу сонця, пов’язаних з сезонними рівноденнями [Мировоззрение 2001:166-256]. Це пов’язано з тим, що в дні рівнодень сонце підіймається по сторонах горизонту в східній частині простору,а заходить точно в західній, формуючи сакральну вісь«схід-захід». Схід – початок, народження; Захід – кінець,смерть.

Відчутно, що початкове сприйняття сакральностіСходу і Заходу та в цілому простору, втілювалося на доситьпримітивному рівні, але з дотриманням основних принципів будівництва та функціонування святилищ. Вже організованим й цивілізовано оформленим виявом «східноїтаїни» в сакральному будівництві варто відносити до трипільців, їм же необхідно віддати першість в такій світоглядній концепції храмобудування, а їх знання – релігійноюконцепцією, яка стала спадщиною стародавнього світу(можливо, й Близького Сходу).

В індоєвропейській спадщині відомий один з найважливіших ритуалів ведичної релігії «Ашвамедха», що бувосновою легітимності царської влади у стародавній Індії. Вособливій релігійній споруді проводились жертвоприношення. Ритуальна споруда орієнтувалась на схід, всерединірозміщувалися вівтарі для трьох ритуальних вогнів, а найбільший з вівтарів у формі птиці був зорієнтований на схід.В центрі цього вогнища перебував «Пуп Всесвіту» [Топоров2010: 304]. Релігійна ідея «Сходу» широко пошириласьтакож серед індоєвропейських народів Західної, Центральної та Південно-Східній Європі часів неоліту та енеоліту.Будівництво хенджів (найвідоміший з них Стоунхендж),вухенджів, ронделів, кромлехів, мегалітів, курганів-святилищ, підкурганних святилищ, майданів-обсерваторій, якнайкращий доказ тому. Орієнтація на сторони світу та небесні світила особливо важливо було для народів в умовахпомірного і континентального клімату з теплим літом тахолодною зимою. Від цих природних умов залежала господарська діяльність. Саме в широтах (44º-56º п.ш.) виникли йотримали найбільше поширення пам’ятники розглянутоготипу. За своїми основними показниками багато з вищезгаданих святинь зберігають дивовижну схожість з культовими об’єктами епохи неоліту та енеоліту Європи. Це свідчить не тільки про достатню спорідненість корінного населення, а й існування на даній території подібних уявленьпро Всесвіт, оформлених в тотожних символічних структурах. Пізніше християнські базиліки та Собори підхоплюють і продовжують той же символізм.

За останніми дослідженнями «Храмових комплексів»трипільської цивілізації існувала традиція в храмовому будівництві повністю перекритих та частково перекритих сакральних споруд. Під перекриттям ми розуміємо верхнючастину будівлі, що слугувала для її захисту від атмосферних впливів. У випадку з Небелівським Храмом британськіархеологи вбачають, що вся «мегаспоруда» не могла бутиперекрита, а лишень її частина, можливо тільки приміщення перед великим залом [Проект]. Досить вагомим аргументом на користь поділу культових приміщень на зони з відкритим та закритим дахом в будівельній традиції трипільського етносу можуть бути останні дослідження виявленої«мегаструктури» на поселенні Майданецьке. Тут було виявлено, що «мегаструктура» за порядковим номером 3 маладілянки з чітко розмежованими областями. Різні частинибудівлі були гіпотетично інтерпретовані як дахові та непокриті ділянки для різних видів діяльності [Hofmann 2019:13]. Це ж саме ми зустрічаємо на трипільському поселенніБілий Камінь на Вінниччині. З чотирьох виявлених «мегаспоруд» одна ймовірно була без даху [Rud 2019: 53].

Не останню роль у таких дослідженнях необхіднонадавати керамічним моделям трипільських Храмів, якіповторювали певні канони реальних конструкцій. Немаєпричин не довіряти цьому джерелу, оскільки древні землероби не відтворювали елементи нереальних споруд. Постаєпитання, чи відомі глиняні моделі трипільських Храмів звідкритим верхом? Адже якщо такі відсутні взагалі в трипільському світі, то й реальні прототипи мало ймовірні.Справді, хоча така вцілівша пластика є достатньо унікальним явищем, нам відомі подібні копії Храмів. Одна з такихмоделей зберігається в приватній колекції мецената-трипілєзнавця О.С. Поліщука, датована IV тис. до н.е. [Шилов2016: 76]. В культурному комплексі Кукутень маємо подібнузнахідку глиняної копії святилища з відкритим верхом ібічними проходами за сторонами світу [Cucuteni 2009: 45,132]. В «Енциклопедії Трипільської Цивілізації» опублікована модель Храму з поселення Черкасів Сад ІІ [Енциклопедія 2004, т.1: 330] та Тимківська модель сакральної будівлі[Енциклопедія 2004, т.2: 522], в яких відсутні дахові перекриття. Колекція Національного науково-природничогомузею НАН України зберігає керамічну модель Храму зпоселення Володимирівка (стенд енеоліт), яка такожповторює подібну іконографію відкритого верху. Відтак, недоводиться заперечувати того припущення, що храмовікомплекси та святилища трипільської культури, крім повністю закритих приміщень, мали ще й конструкції з відкритим верхом. Варто зазначити, що культові споруди звідкритим до неба верхом достатньо поширене явище впрадавній релігійній культурі. Все ж, відносячи такий виявдо Небелівського Храму, він постає одним з найбільшяскравих культово-релігійних споруд свого часу.

Відкритий до неба храмовий простір несе в собісмисловий «ключ», який можна звести у єдине семантичнесвітоглядне ціле, яке здатне пояснити не тільки картинусвітосприйняття трипільців (насамперед розкрити уявлення про їх космічне мислення), а й загальнолюдську релігійну тяглість до відкритого простору/неба/верху/, що й реалізовувалось в культових спорудах всіх часів. Не дарма вукраїнців Карпат зберігся вислів «верх на зразок неба».Коріння цього явища сягає ямної культури, коли «ями,катакомби тощо, тісно асоціювалися з уявленнями проземлю, тоді як перекриття – з уявленням про небо» [Тарас2018: 278].

Особливо цікавим виглядають можливі вогняно-сигнальні функції Храмів трипільської культури, у випадку звідкритим верхом споруди. Уявімо вогняні релігійні дійства в просторі Храму, від якого у темряві до небес підіймавсяпучок вогняного світла через відкритий дах. Така ґенезахрамового дійства об’єктивно досліджується з енеолітичнихХрамів давньої Анатолії, античних і язичницьких Храмів.Враховуючи відносну близькість протоміст гігантів [TheTrypillia 2020: 84] та їх супутників, такі ритуальні дійствамогли бути цілком видимі в трипільській ойкумені. Цеможе означати, що стовп світла з центру релігійного життяв Тальянках було видно в Майданецькому, Небелівці, Доброводах й прилеглих до них поселеннях. А це вже передачасакральної інформації на великі відстані, що давало символічний початок святковим дійствам одночасно в ойкумені всього роду. В такому випадку трипільська спільнотадіяла як певний родинний організм й мала неподільніпринципи духовної єдності. Про це ми можемо говорити,враховуючи інформацію про стародавні світові міста таХрами, які виконували подібні функції. Наприклад, зикурати вавилонської та шумерської культури були видимимирепрезентами «держаної влади» й існували для сигнальноїрелігійної функції [Зикурат]. Побудова трипільських «храмових комплексів» на пагорбах та підвищеннях додатковоможе вказувати на намагання давніх архітекторів створитиумови для сигнальних функцій споруд.

Висновок. Таким чином, ми визначаємо трипільські«храмові комплекси» складною категорією культових споруд, які фіксують досить насичене релігійне життя стародавніх землеробів.

Як правило, «храмові комплекси» розміщувалися вмісцях особливої краси, біля річок, на підвищеннях чи схилах, були домінантами в просторі забудови, виконувалифункції символічної точки, в якій сходяться видимі процеси руху небесних світил та закономірності циклічного обертання Землі у просторі та, певно, виконували й сигнальніфункції. Комплекси розміщувалися в східних частинах великих трипільських поселень й в центрі малих поселень зісхідним підходом. Це було обумовлене релігійними уявленнями. За розкопками Небелівського Храму доведено, щотака орієнтація забезпечувала входження сонячної енергії впевній точці річного кола у священний простір, даючистарт найголовнішим в році святам. Тим самим фіксуваласьметафізика вічного повернення та священного часу.

По суті, стародавній землеробський Храм – це простір на окремому майдані, відрізаний від мирського світу,який будувався:

  • на підвищеному місці, придатному для спостережень за природним процесом, тобто для вимірювання часу,сезонів тощо;
  • в місці особливої краси, біля річок, на схилі, що, певно, було пов’язано й з сигнальною функцією;
  • з відкритим чи закритим храмовим дахом, або ж укомбінованому виконанні;
  • в місці, де Храм був домінантом в просторі забудови,що створює враження панування структури над трипільським світом у невеликому й гармонійно організованомуландшафті.

Варто визнати, що трипільський Храм в аналогіях неє унікальним явищем. Так чи інакше він нагадує принципипобудови близькосхідних священних споруд, Шумерськихта Месопотамських Храмів, язичницьких святилищ. Алейого справжня унікальність полягає в стародавності та першості таких виявів у всьому світовому релігійному полі.

Трипільські «храмові комплекси» є яскравим самостійним історичним феноменом, спадком української нації,яка має своє цілісне духовне обличчя, незрівнянно багатшей глибше, ніж імпортовані закордонні зразки. Відтак, з’являється необхідність розглядати трипільську спадщину тадуховність як явище світового значення та черговий раз наголосити на потребі в її науковій популяризації.

Список літератури

Chapman, John&Gaydarska, Bisserka (2019). ThePilgrimageModelforTrypilliaMega-Sites: ThecaseofNebelivka, Ukraine. Durham,GreatBritain.

Cucuteni – magiaceramicii (2009). In: CatalogpublicatîncadrulproiectuluiCucuteni–magiaceramicii.

CucuteniandancientEurope (2016). Thecollectionofscientificworks№ 414. Kyiv.

Hofmann, R., Muller, J., Shatilo, L. (2019). GoverningTripolye:IntegrativearchitectureinTripolyesettlements. US, UniversityatBuffalo,TheStateUniversityofNewYork.

ReligionandritualoftheCucuteni–Trypilliaculture. URL:https://en.wikipedia.org/wiki/Religion_and_ritual_of_the_Cucuteni%E2%80%93Trypillia_culture#cite_note-Hoti-3

Rud, V., Hofmann, R., Kosakivskyі, V. (2019) TrypilliaMegasitesWestoftheRiverSouthernBuh: PreliminaryResultsofBilyiKaminSiteInvestigationin 2018.

TheImageofDivinityintheNeolithicandEneolithic. WaysofCommunication. VolumeoftheInternationalSymposium (2017). Sibiu,Romania, 26th-28th October.

TheTripilliaMega-Sites Project. In: EarlyurbanisminprehistoricEurope: thecaseoftheTripilliamega-sites. URL:http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/saf.awards/

TheTripolyeculturegiant-settlementsinUkraine: formation, developmentanddecline (2012). EditedbyFrancescoMenottiandAleksey G.Korvin-Piotrovskiy. Oxford, UK, PublishedbyOxbowBooks.

TheTrypilliaMegasitesoftheUkrainianForest-Steppe (2020).In: EarlyUrbanisminEurope. PublishedbyDeGruyterPolandLtd,Warsaw/Berlin.

Археолог розповів про унікальний трипільський храм на Обухівщині. URL: https://obukhiv.info/categories/archive/arkheologrozpoviv-pro-unikalnii-tripilskii-khram-na-obukhivshchini/

Видейко, М. Ю. Фрагмент лекции «Археоастрономия в Украине: археологическиефакты. URL:https://www.youtube.com/watch?v=7BiHvcrNYBY

Відейко, М. (2016). Лекція для програми «Суспільний університет» 18.05.2016 . URL:https://www.youtube.com/watch?v=N5yB3gLOIL0&feature=youtube

Відейко, М. Ю. (2015). Етносоціальні трансформації у центральній та південно-східній Європі V-IV тис. до н.е.: дисертація наздобуття наук. ступеня доктора історичних наук: 07.00.005 / Михайло Юрійович Відейко. Київ.

Відейко, М., Бурдо Н. (2015). «Мегаструктура» – Храм натрипільському поселенні біля с. Небелівка. В: Культовий комплексКукутень-Трипілля та його сусіди. Збірка наукових праць. Київ: Інститут археології НАН України.

Гудимова, С.А. (2019). Символика храмового искустваДревней Руси. Москва: Институтнаучнойинформации по общественным наукам РАН.

Енциклопедія трипільської цивілізації (2004). У 2 т. Т. 1 / ред.кол.: М. Ю. Відейко (гол. ред.) та ін. К.: Укрполіграфмедіа.

Енциклопедія трипільської цивілізації (2004). У 2 т. Т. 2 / ред.кол. С. М. Ляшко (відп. ред.) та ін. К.: Укрполіграфмедіа.

Зикурат. URL:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B8%D0%BA%D1%83%D1%80%D0%B0%D1%82.

МировоззрениедревнегонаселенияЕвразии (2001). Сборникстатей. М.: ТОО «Старый сад».

Мовша, Т. Г. (1971). Святилища трипольскойкультуры.Советскаяархеология. №1.

На східній межі Старої Європи (2015). Матеріали міжнародної наукової конференції, Кіровоград, Небелівка.

Небесный храм в раннемиудаизме и христианстве (2018).Москва: Институтсв. Фомы.

Проект трипільських мегапоселень. В: Рання урбанізація впраісторії Європи: феномен трипільських мегапоселень. URL:http://community.dur.ac.uk/j.c.chapman/tripillia/2012.season/.

Рыбаков, Б. А. (1981). Язычестводревнихславян. М.: Издательство «НАУКА».

Тарас, Ярослав (2018). Архітектура дерев’яних храмів українців Карпат: культурно-традиційний аспект. Харків: Фоліо.

Топоров, В. Н. (2010). Мировое дерево: Универсальныезнаковыекомплексы. Т. 2. М.: РукописныепамятникиДревней Руси.

Трипільські розкопки в с. Майданецьке. URL:https://www.youtube.com/watch?v=McVDcYc_WwY&feature=emb_title

Шилов, Ю. А. (2016) Пра-пращуры. Сказанияпервыхславян.М.: Русская Правда.

Шмаглій, М. М., Рижов, С. М., Дудкін, В. П. (1985). Трипільське поселення Коновка в Середньому Подністров’ї. Археологія. Вип. 52.

Элиаде, М. Священное и мирское. URL:https://culture.wikireading.ru/44364

Элиаде, Мирча. Историяверы и религиозныхидей. URL:http://abhidharma.ru/A/Simvol/IV/IctorVer1.pdf

 

Відгук президента  Української Асоціації релігієзнавців, доктора філософських наук, професора Анатолія Колодного на статтю Завалія О. ««Храмовікомплекси» врелігійномужитті трипільськоїспільноти».

Стаття Олександра Завалія веде нас ще далі в глибину віків, оскільки знайомить із храмовими комплексами врелігійному житті трипільської спільноти. Поринаючи в4800–3600 рр. до н.е., автор доводить, що трипільські «храмові комплекси» є культовими спорудами, які свідчать продосить насичене релігійне життя стародавніх землеробів,що було пов’язане із життям цілого космосу, із рухом небесних світил та закономірностями циклічного обертання Землі. Незважаючи на те, що трипільський храм за своїми принципами побудови нагадує близькосхідні священні споруди, Шумерські й Месопотамські храми та інші язичницькі святилища, автор вважає, що він є насправді унікальним явищем, в силу своєї «стародавності та першості таких виявів у всьому світовому релігійному полі».