Що таке «Релігія Природи»: коментар Духовного Центру.

 

            «Релігія Природи» – це автохтона, традиційна релігія стародавнього генофонду Європейської цивілізації, яка сягає 7 тисячолітньої давнини. Вона природно утворилась і сповідувалась самим народом, розвинулась шляхом еволюційного переходу населення Стародавньої Європи від привласнюючого до відтворюючого господарства (землеробства) і утримувалась в орбіті первинної духовної інтелігенції. Територіальним ядром розвитку такої духовної традиції постали землі сучасної України де зосереджені найкращі умови для ведення землеробства. Тих стародавніх предків українців заведено називати трипільцями, а їх культуру – «Трипільською Цивілізацією».   

           Після низки природних катаклізмів, які припадали на кінець 3 000 тис. до Р. Х. відбувся занепад землеробської культури, яка була залежна і в духовному і в матеріальному плані від стану середовища. Умовами для виживання перших землеробів Європи стало часткове переселення в інші місцевості та перехід до кочового способу життя. В науці такий процес отримав назву «індоєвропейський вибух». Разом з цим, освоюючи нові території, трипільці ритуально спалювали свої життєві конгломерати. Так зникали від стороннього ока Храми, святилища, житлові будинки та господарські комплекси. Вони зникали з видимого світу, але в підземному світі зберігали свої властивості. Споруди з глини та дерева кам’яніли від вогняної стихії, а внутрішній керамічний інвентар додатково запікався на тисячоліття. Так глибокий духовний корінь Європейської цивілізації існував багато тисячоліть у прихованій формі, допоки сама ж Матінка Земля не почала виштовхувати з себе безцінні артефакти тої забутої цивілізації. У 19 ст. українські селяни почали знаходити в полях подвоєні посудини, мальовані горщики, глиняні фігурки про що й повідомляли до органів влади. Вперше трипільські артефакти почали збирати в 1891 р. родина Зборовських у с. Кринички що на Поділлі. Усі зібрані матеріали Ч. І. Зборовський передав українському історику та археологу В. Б. Антоновичу, а той в свою чергу протягом 1894-1896 рр. провів у Криничках розкопки. На ці ж роки перших розвідок припадає й відкриття трипільської культури В. В. Хвойкою. Він відкриває трипільське поселення на території України у Києві на вулиці Кирилівській, 55. «Весною 1895 року я продовжував розпочаті у 1893 році розкопки в садибі пана Зівалія, по Кирилівській вулиці», – запише В. Хвойка у своєму польовому щоденнику. В 1896-1897 роках Хвойка в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині — село Трипілля, Обухівського району, Київської області) знайшов матеріали, подібні до київських знахідок, які ми тепер добре знаємо під назвою «Трипільська культура». Так духовний пласт первинної «Релігії Природи» почав підійматися з українських полів, з тих полів де 7 тисячоліть тому працювали наші великі предки.    

            Відродження «Релігії Природи» відбулось після здобуття Україною державної Незалежності. У 2000 р. академік Володимир Перегінець та однодумці створюють Духовний Центр, центральним символом якого постає «Дерево Життя». В цей сакральний символ вкладаються вже накопиченні знання сторічних дослідження трипільської цивілізації та дохристиянської етнічної релігії. Назву «Релігія Природи» обрано не випадково: саме таким визначенням можна схарактеризувати складну релігійну систему притаманну саме Європейській цивілізації з якої й постав український народ. Це духовність, яка формує святість Всесвіту, навколишнього середовища, Неба з Землею, формує екологічне мислення та відповідну поведінку.  

          Конфесія «Релігія Природи» сповідує найдавніше поняття Бога – Бога проявленого в Космічному Законі та в Космічному Порядку – поняття, яке було сформоване вже з трипільських часів. Це одночасно є найдавнішим розумінням Бога у релігіях світу. Космічний Порядок / Закон / Бог розгортається та виявляється у своїх найвищих космологічних сутностях Батьківського та Материнського початків. У релігії трипільців, як і в «Релігії Природи» – це Батько Небо з Матір’ю Землею, які поєднанні священним шлюбом і породжують третю космологічну силу – релігійне Дерево (що складає первинну Трійцю). У трипільців така концепція була втілена у Трипільському Храмі, а в сучасному світі відроджена в центральному релігійному символі конфесії – картині Віктора Крижанівського «Дерево Життя».         

          Конфесія «Релігія Природи» об’єднує громади монотеїстичного, політеїстичного та гентоїстичного напрямків Рідної Віри, тобто сповідників різних рідновірських течій і не тільки, які визнають єдиний корінь глибокого релігійного явища української нації починаючи від трипільських часів. Конфесія «Релігія Природи» представлена своїм Релігійним / Духовним Центром в передмісті Києва, який був організований та відкритий у 2 000 році академіком Володимиром Перегінцем. Відкриття Центру було прив’язано до умовного ювілею існування трипільської цивілізації в 7,5 тисяч років та ознаменувалося «мистецьким народженням» символу «Дерево Життя». Саме «Дерево Життя» Релігійного Центру «Релігія Природи» стало перекинутим містком між трипільським та українським світами.   

«Релігія Природи» офіційно визнана та зареєстрована у Державному комітеті релігій України, як релігійне явище національного значення (реєстр. Свідоцтво № 53 від 25 січня 2017 р.).  

                           

                                                                                                                                                                                                                                                           ДЦ «Релігія Природи»

РЕЛІГІЯ ПРИРОДИ (religion of nature)– ЦЕ НАШ ДУХОВНИЙ ЗВ’ЯЗОК З БОЖЕСТВЕНОЮ ПРИРОДОЮ

РЕЛІГІЯ ПРИРОДИ — Праіндоевропейська політеїстична релігія праіндоєвропейців, батьківщина якої і ії зародження, територія сучасної України.

Релігія, ототожнює Бога и Всесвіт, Космос, Природу; релігія, заперечуючи існування надприродної божественної особи, визнає  існування Божественного Духа, тотожного  космічному  Розуму.

Така історична правда споконвічних земель України, що її територія завжди була заселена людьми. Щедро наділена особливими фізичними властивостями, своєю родючістю й помірним кліматом, стимулювала до процвітання населення, яке проживало тут й вважало її рідною Матір’ю. Не було в давнину на території сучасної України сурової боротьби за виживання, адже Природа давала людині все необхідне для існування. І саме земна територія  обдарована таким життям природним могла обдарувати людей особливою розумовою діяльністю.

Багатий розвиток найдавнішої, самодостатньої філософської думки міг складатися в осередку забезпеченості, а не в «голодному» суспільстві. Очевидно, що в той час не було політичних протистоянь, ні ток-шоу, ні газетних новинок на які могла бути направлена розумова енергія високообдарованого етносу. Людина Природи могла в кришталевому стані поглиблюватися в метафізичні й релігійні питання. Маючи все необхідне життєве забезпечення й не маючи особливих матеріальних обтяжень, пращури подібно вільним птахам піднімалися до «синього неба», до вічного витоку життя, світла та істини. Вони виражали подив перед Всесвітом, який був початком всякої філософії.

Коли не було іншої літератури як усної й збереженої в пам’яті, коли люди не могли думати про суспільне схвалення чи особистий зиск, вони більше думали про істину і це пояснює незалежний і чесний характер релігії, яку в сучасному світі можна визначити як «Релігія Природи», за мовою душі, а в науковому середовищі вона отримала назву «Праіндоєвропейська релігія».

Глибина цієї релігійної культури сягає 7 000 річної давнини, часу коли за догматами юдейської та християнської віри земля була порожня й безлюдна і тільки «Дух Божий ширяв над поверхнею води». В той же самий час, територія сучасної України була вже переповнена культурними носіями, які залишили після себе тверді факти існування.

На взаємовпливах різних найдавніших культів території Центральної Європи, сформувалась ідеологія загальноіндоєвропейського мислення та єдності. Згідно з сучасними науковими дослідженнями батьківщиною «гена й духу» праіндоєвропейської єдності слід вважати саме нашу з вами батьківщину. Хоча праісторичні та пракультурні загадки є надзвичайно складними питаннями, але все більше лінгвістичних, археологічних, генних карт накладаються на сучасну Україну з позначенням «Батьківщина індоєвропейців».

Феномен наших далеких предків полягає в отриманні права на експансію в світ своєї релігійно-культурної інформації! Подібно сучасним технологічним націям, які отримали право на колонізацію космосу, давні індоєвропейці одні з перших приручили коня та винайшли колісний транспорт, на яких подібно космічним човнам почали освоювати земний простір. Близько третього тисячоліття до нашої ери індоєвропейці почали хвилями мігрували на південь, схід, захід і північ від своєї прабатьківщини, пересуваючись на великі відстані за допомогою полегшених колісниць. В лінгвістиці цей процес визначили, як розпад праіндоєвропейської мови на окремі індоєвропейські мовні групи, в археології – поширенням певного типу матеріальної культури з території Північного Причорномор’я в межиріччі Дніпра та Волги, а в генетиці – поширення генетичних родів гаплогруп (R1а, R1b). Найбільше про праіндоєвропейців промовчала релігієзнавча наука, яка визнала наявність гіпотетичного духовного стрижня, окремі риси якого розійшлись по різним індоєвропейським народам. Це була теїстична релігія, відтак з глибокою вірою в Бога, але розкриття її сутності досі не є предметом поглиблених пошуків. Можливо позначилось те, що дискусія про давню індоєвропейську духовну цивілізацію зародилася лише 200 років тому в середовищі європейських інтелектуалів й вже підходить до свого розв’язання. Можливо розвиток гальмувався завдяки збоченим політичним ідеям XX ст., зробившим з загальноцивілізаційного індоєвропейського духовного надбання – «расову ієрархію», ідеологію групи, а не духовність народів. Все ж злочинні ідеї окремих особистостей не можуть переписувати цивілізаційні засади цілих етносів. Намагаючись повернути європейцям їх праіндоєвропейську спадщину, видатний вчений Макс Мюллер в своїх лекціях в лондонському Королівському інституті наголошував: «Подібно старому дорогоцінному металу, прадавня релігія, після того як вона буде очищена від іржі віків, предстане перед нами у всій своїй чистоті і сліпучому блиску, і образ, який відкриється нам, буде образ Отця, зможем заново прочитати його на мовах всіх народів світу, буде Божественним Словом, одкровенням, які можуть бути відкриті тільки в одному місці – в душі людини» [Лондон, 1870 р.].

Вже сьогоднішній день надає інформаційні можливості зібрати світові релікти колишнього релігійного мислення давнього предківського етносу, які збереглись й виявлені у різних епохах й різних віддалених одна від одної територіях. Знаємо, що ті виявлені краплі найдавнішої духовності, бережуть смак цілого моря. І це не просто слова, ті залишки доносять до нас всю яскравість божого стану, в якому перебували «Люди Природи», стан який вже давно втратила сучасна людська цивілізація.

За довгі роки наших пошуків ми кожного разу стикаємося з проблемою «обрізання» коренів українства й применшення значення впливів індоєвропейської цивілізації на становлення української духовності. Нас завжди намагалися переконати в «примітивності» давніх релігійних вірувань індоєвропейців, зводячи їх лишень до поклоніння Сонцю (сонцепоклонники) чи вогню (вогнепоклонники), ідолопоклонству і т. п., що недопустимо спрощує їх світобачення і світоставлення. Ми використовуємо сучасні фактичні данні, що долають уявлення про «примітивізм» найдавнішої релігійної культури зародженої на території України. Ні, віра праіндоєвропейців не була всього лиш вірою в культ Природи чи ідолопоклонство, хоча сучасні нащадки часто зводять їх до цього. Очевидно, що в свідомості тих людей існувало поняття найвищої сутності, яке зараз прийнято називати Богом, але його смислове наповнення багато в чому відрізнялось від нашого з вами. Їх віра в Бога не була простою персоніфікацією людського образу – він був значно більше. Є всі підстави вважати, що Бог праіндоєвропейців осмислювався як небо, космос, космічний процес, світло. Ця база дозволяла розвити подальші Природочуттєві пізнання свідомістю, яка ще не втратила зв’язку з своєю першоосновою. Маючи відчуття духовної реальності, індоєвропейці створюють систему цілого і його частин, де з найвищої космогонічної сутності виділяються генеалогічні відповідності Природних образів. В цьому процесі зароджуються уявлення про священну пару Неба з Землею, як моделі поєднання батьківського й материнського, людського та Космічного. Відбувається поглиблення в непідробну метафізику життя і смерті, створюються символи віри засновані на вічній основі, розвивається ритуальна практика.

Ми громада релігійної організації «Релігія Природи», є сповідниками індоєвропейської релігійної культури. Базуємося на глибинних формах духовної спадщини, залишеної в дар українцям.

На теренах України основними ретрансляторами праіндоєвропейської релігійної культури (приблизно 5500 – 4500 до н. е.) визнаються знайдені ХРАМИ часів Трипільської культури, кургани, поховальні пам’ятки, антропоморфні кам’яні стели, культові вироби, символіка що їх супроводжує й т.п.. Ми не дехристиянізуємо язичницькі погляди, які зафіксовані на момент занепаду слов’янського язичництва, а поглиблюємось до основ духовної спадщини. Відтак поглиблення до цих витокових основ з їх науковим відтворенням та окресленням впливів на язичницьку культуру слов’ян й українців, є історичною подією для України й для індоєвропейської світової спільноти!

Наше завдання виховати релігійне відчуття й повагу до власної Батьківщини, відродити моральні закони предків, виробити екологічне мислення і поведінку, спонукати наших дітей до активного творення духовних і моральних цінностей.

Громада «Релігія Природи»